Голокост-пам"ять во спасіння

       Голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

         У 1933 році до влади в Німеччині прийшов А.Гітлер, який затвердив в країні націонал-соціалістичний режим. Цей режим ґрунтувався на нацистській расовій доктрині, згідно з якою німці –«арійці» належать до вищої раси, а євреї вважалися – нелюдьми.

         У 1939 році німецька армія окупувала Польщу, розв’язавши тим самим Другу Світову війну. Череда легких перемог на початку війни дала Гітлеру можливість втілити свої задуми в життя. Він почав знищення єврейського народу, в основному вихідців з Польщі, де проживала найбільш значна частина єврейського народу. У виявлених після закінчення війни документах зазначено, що остаточною метою Гітлера було повне знищення всіх євреїв у всьому світі. 

         За роки війни нацисти знищили близько 6 млн. євреїв, з них півтора мільйона дітей, що становило близько третину загальної чисельності євреїв в усьому світі в той час. Планомірне знищення євреїв не можна назвати просто геноциду, наскільки безпрецедентним воно було за масштабами, опрацьованості і реалізації. Це була спроба знищити цілий народ, де б не перебували його представники. Саме тому геноцид єврейського народу в роки війни отримав назву – Голокост.

         Винищення євреїв, яке тривало в Польщі та інших окупованих нацистами територіях, було розширене й на Україну, одразу після вторгнення нацистських військ на територію СРСР 22 червня 1941 року. Айнзатцгрупи С (Північ) та Д(Чорноморське узбережжя) проводили масові розстріли євреїв та комуністів. З ініційовані нацистами єврейські програми, організації гетто та розстріли були майже в усіх містах, селах. Євреїв доправляли в табори смерті: Собібор та Белжец, де знищували.

         Наймаштабніші розстріли були зафіксовані в Одесі, де руминською владою було знищено 44 400 євреїв.

         За донесенням німецького офіцера Блоделя за два дні 29-30 вересня 1941р. в Києві в Бабиному Яру було розстріляно 33 771 чоловіків євреїв, циган.

         У Львові було найбільше гетто, в ньому утримували 409 тис. євреїв.

         Зберігаючи пам’ять про Голокост ми прагнемо, щоб світ ніколи більше не допустив повторення цієї жахливої сторінки історії.

         В бібліотеці до цієї дати була організована зустріч з громадянином Ізраїля з м. Кармієль  Скарбовським Йосифом Павловичем. Відбулася презентація книг "Нас прошлое держит в плену", "Дети войны помят хлеба вкус", де були  зібрані спогади очевидців трагедії, свідків розстрілів, в'язнів  концтаборів.

       

                                       

Українська мрія - єдність, свобода, незалежність.

        

     День Соборності-свято, що відзначають щороку в день  проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві. І хоча державі тоді не вдалося зберегти цілісність та незалежність , акт злуки став реальниним втіленим вікової мрії  українців про свою  суверенну державу .

     Згодом відбулися події які ми пам’ятаємо  16 липня 1990 року Верховна Рада  ухвалила Деклараію про державний суверенітет України .24 серпня 1991 року голосуванням відбулося відновлення незалежності й державного    суверенітету . 22-го листопада був об’єднаний з Днем Соборності і свято набуло свою нову назву - «День Соборності та Свободи України».  

      День Соборності    був закріплений на законодавчому рівні суверенної держави.     Ми відстояли на Інститутській під кулями снайперів, вистоїмо і переможемо на Донбасі,бо наш народ демонструє єдність устремлінь .Соборність наших земель тримається на соборності наших душ.

                                                

                      

           

   Біля виставки проведений інформаційний огляд літератури по темі.

Палає пам’яті свіча

Голодна смерть безжалісно косила

Люд в кожнім місті, в кожному селі.

Плач, стогін по землі носила,

Сиріт і трупи сіючи в пітьмі

   Найтрагічнішою сторінкою української історії є голодомор ХХ ст. Найстрашнішим  був голод 1932-1933 роки, який забрав за різними підрахунками близько 9 млн. життів. Щодня помирали 25 тисяч наших співвітчизників, щогодини 1000, щохвилини – 17 життів. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти…  Ніхто й не здогадувався, що на Україні, яка ще недавно годувала майже всю Європу, невинні люди гинуть мільйонами з голоду!

    Голодомор 1932-1933 років – масовий, навмисно організований радянською владою. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. У селян було конфісковано все зерно та усі інші продукти харчування, що призвело до голоду, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон. То був страшний навмисний злочин. Такого ще земля не знала.

         День пам’яті жертв голодомору – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

       Не могла оминути цю подію і Уманська центральна бібліотека для дорослих. 24 листопада у бібліотеці було проведено вечір-реквієм приурочений до Дня пам’яті жертв Голодомору.

         Рік 22-й, 33-й, 34-й, 46-й… Найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі.

       Під час заходу було продемонстровано відеоролик з свідками того страшного голодного лихоліття. Про пережите, почуте від батьків, вони розповідають своїм дітям,  онукам. Ці розповіді – достовірне джерело правди про голодомор, що житиме у нашій пам’яті, та у пам’яті нашого народу.

На вечір було запрошено Богдана Даниловича Чорномаза – відомого історика, дисидента, політичного в’язня, доцента кафедри історії, кандидата історичних наук та Надію Сергіївну Тульчинську – історика, збирача матеріалів про рідний край, про голодомор, які розповіли всім присутнім колись «таємну» історію голодомору, згадки людей, які його пережили, кожен почув для себе щось нове, чого раніше не знав. Слухачами були студенти Уманського державного педагогічного університету факультету фізики,  математики та інформатики.

    Після виступів було переглянуто буктрейлер та фотовиставку про голодомор. В кінці всі присутні запалили свічку в пам’ять про мільйони вбитих і про тих, хто пережив геноцид, під звучання молитви про Україну.

                   

Неймовірна сила, небачена гідність.

   Терновим  шляхом  дійшла  Україна до сьогодення. Здавалось все скінчилось,  давно минуло  і  більш  ніхто не  пройде    шляхом  тих кривавих дій. Та  сталося  інше. 22 листопада 2013 року  заява влади призупинити  підготовку  до  підписання угоди про  Євроінтеграцію сколихнула   народ  України. В Києві на Майдан вийшли сотні молодих  студентів, які  всіляко  підкреслювали  мирний  характер своєї акції . Влада  вчинила замах  на  мирний протест. Десятки протестувальників були  по-звірячому побиті спецпідрозділами міліції і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох з них невідома і до сьогодні. Натупного  дня у відповідь на жорстоке побиття студенства  на Михайлівській площі  зібралися тисячі людей, вимагаючи  відставки злочинної  влади.  

    На цьому стихійному мітингу було створено штаб національного супротиву. А вже 8 грудня у столиці відбулося народне віче, на яке зібралися сотні тисяч людей  з усієї України з вимогами до уряду .    Замість того, щоб  мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого 2014 року тодішня  влада віддала  наказ  застосувати зброю і зробити « зачистку» Майдану.  Постріли ,розірвана тиша  і  нестерпний біль. Справжня кровопролитна війна. Впродовж трьох діб загинуло   80 протестувальників і ще понад 800 осіб поранено. 20 лютого 2014 року увійшло    в новітню історію України як «Кривавий четвер». Тисячі поранених і понад 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них науковці, викладачі,  режисери та інші. Але всі  вони були громадянами  нашої країни і  більш з них  відали своє життя за Україну.  Кров цих людей стала  вироком  для  злочинної диктатури. 

    На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан- це один    із унікальних  прикладів єдності народу, організованості, це символ боротьби за ідею, а не за матеріальні цінності. І їхали в столицю, щоб змінити своє майбутнє. Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть у  народній па ам’яті, бо «Герої не вмирають». Це «Небесна сотня» своїм життям викупила свободу для мільйонів українців. Щоб події Майдану не забувалися, Президент  П Порошенко підписав указ про відзначення щорічно 21 листопадавфдмічати День Гідності та Свободи. Тож у кожному місті України проходять молебні за тими ,хто віддав своє життя за Україну,за її майбутнє .

Біля виставки проведений інформаційний огляд періодичних видань.

                                 

   НЕВИЧЕРПНІСТЬ  МОВНИХ    СКАРБІВ 

     

       Одним з найбільших скарбів, які успадковує кожний народ від своїх предків є його рідна мова. Мова - це дзеркало душі народу, то святиня, з якою зв'язана не тільки минувшина, а й сьогодення.

       Мова наша не вчорашня і ніким вона нам не дана і ні в кого не позичена. Її тисячоліттями творили і боронили наші предки. Українська народна мова в своїй словотворчій основі довгий час жила самостійно, розвиваючись за своїми внутрішніми законами, набираючи дедалі виразнішого обличчя, і збагачені новими словами відповідно до потреб думки в процесі її життя. 

        У 6 - му столітті наші предки створили свою державу з центром у Києві. У словнику української мови 6-го століття відображено побут наших далеких предків, їхні почування, стосунки між ними і природою, їх побут. З наявнї лексики напрошується висновок, що вже тоді було письмо. Слова: писати, читати, писар, не було тільки слова "буква." Можливо, було не буквенне, а інше письмо.

        Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а вперше вона набула рівня літературної наприкінці 18-го століття, після виходу друком 1798 року першого видання "Енеїди" І.Котляревського. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови. Але ще за 224 роки до "Енеїди" в 1574 році, безіменний кобзар склав думу про Івана Свіржевського чистою українською мовою (її в незмінному вигляді подав відомий історик  М.І.Костомаров) , яка називалась  "Україна сумувала."  На початку 17-го століття турецький політичний діяч, мандрівник Евлія Челебі писав, що "українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяйніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші."  В 1658 році промова козака на січовій Раді - "То вся Україна присягаємо"  (за Виговського).

  

         Українська мова входить до трійки найкрасивіших мов світу: на мовному конкурсі, який відбувся в Парижі в 1934 році, її визнано за такими критеріями, як :фонетика, лексика, фразеологія і будова  речення після французької і перської найкращою.

          Першим букварем, видан

им в Україні, була книга, надрукована 1574 року  у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі і про яких збереглися документальні свідчення є інокиня  Анисія Парфенівна та Анна Любовичевня  (16-18 ст.).

         Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?".

         Найбільше перекладався "Заповіт" Тараса Шевченка - 147 мовами світу.

          Отож, маємо  зрозуміти, що той, хто нехтує рідною мовою, зневажає її, збіднює, насамперед,  сам себе.

         Під час заходу було проведено турнір знавців української мови.

        

Голокост - трагедія людства

        2016 рік є роком англійської мови в Україні.

      В Центральній бібліотеці для дорослих відбулася презентація книги "Народжені страждати", автор якої родом з Нідерландів і написана англійською мовою. Слухачами були студенти іноземних факультетів Умансьгого педуніверситету, педколеджу та жителі міста. Автор книги, Кор Роос, презентував книгу англійською мовою з перекладачем.

       Книга "Народжені страждати" розкриває трагедію голокосту єврейського народу, що проживали на території Східної Європи, - Бесарабії, Буковини та України.

       Масові страти євреїв відбувалися вже з перших днів війни. З початку свого перебування на території України до 6 вересня 1941 року вже було розстріляно 11328 тис. євреїв в різних містах України.

      Ця книга - живий свідок тих, хто вижив в цих жахливих умовах. В книзі розповіді євреїв, що стали свідками сташної трагедії.

                                             

                                Дослідник людських душ 

                                  (до 135 - річчя з Дня народження С. Цвейга.)                    

     Цвейг народився у Відні, в родині багатого єврейського підприємця, власника текстильної мануфактури. У книзі спогадів "Учорашній світ" Цвейг підкреслював, що на початку його життя все було так само, як у багатьох інших інтелігентів на рубежі століть.     Закінчивши Віденський університет, Цвейг вирушає до Лондона(1905), Парижа, подорожує Італією та Іспанією (1912), відвідує Індію, Індокитай,США, Кубу, Панаму(1912).      Останні роки Першоі  світової війни Цвейг мешкав у Швейцарії (1917-1918). а після війни оселився поблизу Зальцбурга. Подорожуючи, Цвейг з рідкісним завзяттям і наполегливістю задовольняв свою допитливість. Відчуття власної обдарованості спонукає його до написання віршів, а солідний матеріальний стан батьків дозволяє без труднощів видати першу книгу. Так з"явились на світ "Срібні струни"(1901), видані на власні кошти автора.       Письменник ризикнув послати перший збірник віршів своєму кумиру- великому австрійському поетові  Райнеру Марії Рільке.Той надіслав у відповідь свою книжку. Так зав"язалася дружба, яка тривала до самої смерті.       Цвейг товаришував з такими відомими особистостями, як Е. Верхарн, Р. Ролан, Ф. Марезель, О. Роден, Т. Манн, З.Фрейд, Дж. Джоцс, Г. Гессе, Г. Веллс, П. Валері. Коли наприкінці 20-х років стало виходити зібрання творів Цвейга, він, за його власним визнанням, був щасливий. Передмову до цього 12-томного видання написав М.Горький : " Стефан Цвейг - рідкісне і щасливе з"єднання таланту глибокого мислителя з талантом першокласного художника". 

                  

Горький особливо високо оцінив новелістичну майстерність Цвейга, його дивовижне вміння відверто  і разом з тим максимально тактовно розповісти про найтінтимніші переживання людини.

   



      Новели Цвейга "Амок"(1922), "Сум'ятиця почуттів"(1927), "Шахова новела"(1941) - зробили ім'я автора популярним на весь світ. Новели вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують міркувати над змінністю людських доль. Письменник не втомлюється переконувати в тому, наскільки беззахисне людське серце, на які подвиги, а часом злочини, штовхає людська пристрасть.
    Життя Цвейга в кінці 30-х років було між серпом і молотом  з одного боку і свастикою - з іншого. Добре знаний старий світ зник, а в жахливому новому світі він усюди почував себе чужим. Його останні роки - роки вимушених мандрів. Цвейг пішов із життя разом з дружиною, прийнявши велику дозу снодійного. Так сталося, що він опинився на чужині серед чужинців. Але це не просто результат відчаю - великий письменник пішов з цього світу, категорично його не сприймаючи.

                          


                                               

Біля виставки проведено бесіду про творчість письменника.