Ідея
свободи, правди і справедливості Надії Суровцової
Громадська діячка, письменниця,
журналістка Надія Суровцова – особистість легендарна й багатогранна.
«Ця жінка була живою історією. <…>
Її доля відзеркалювала всю героїку, велич і трагізм цілого століття». Так
сказав український дисидент Кузьма Матвіюк про Надію Суровцову — дипломатку,
перекладачку та історикиню.
18 березня 2026 року минає 130 років з дня
народження Надії Суровцової — громадської діячки та політв’язня, чия доля стала
символом трагедії української інтелігенції. З нагоди ювілею нашої знаменитої
землячки в читальній залі підготовлено історичний портрет «Ідея свободи, правди
і справедливості Надії Суровцової».
Надія
Віталіївна - жінка зі ступенем доктора філософії Віденського університету —
рівень визнання, який тоді мали одиниці українок — провела 30 років життя у
радянських таборах.
На початку “відлиги” Надія була звільнена
і реабілітована, повернулась в Україну до батьківського будинку в Умані, де і
прожила решту свого життя. І де вона, працюючи над історією міста,
залишалася центром тяжіння дисидентів,
через що до кінця життя залишилася під наглядом КГБ.
Надія Віталіївна підтримувала зв'язки із
багатьма письменниками. В її уманському помешканні утворився своєрідний
літературний салон, помітний осередок культурного обміну та генерації прогресивних
ідей. За це вона і зазнавала цькування влади навіть на схилі літ.
Надія Суровцова змогла написати і, попри
всі складнощі та загрози, залишити для майбутніх поколінь спогади про свою
непересічну життєву історію. Вони водночас і документ, і свідчення, і
одкровення її особисті і її покоління.
Надія Суровцова померла 1985 року в Умані.
Вона не дожила до незалежності України, але її життєпис охопив майже всі
ключові повороти ХХ століття — революцію, ГУЛАГ, цензуру, періоди надії й
розчарування.
Сьогодні її дім в Умані — музей. А
«Спогади» — частина історичної пам’яті, яку вона виборола власним життям.
Її життя — свідчення знищення української
інтелігенції в радянські часи.



























