Черкаська обл. м. Умань вул. Незалежності 1 тел. 04744 5-27-49 E-mail: centrallibrary19@gmail.com Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100022528305437

четвер, 25 лютого 2016 р.

Спалити молодість і полягти при зброї

(145 років із дня народження Лесі Українки)
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач) — геніальна українська поетеса. Вона писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала у сфері фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. 
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. 
У 1881 році став Леся  захворіла  на туберкульоз кісток. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську).
Писати поезії Леся Українка почала 9-річного дівчиною (вірш «Надія», який присвятила своїй тітці Олександрі).
У 19-річному віці вона самостійно склала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» українською мовою. Також вона багато перекладала на українську мову М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюго, Гомера та ін.
Деякий час Леся вчилася в художній школі Миколи Мурашка в Києві. Збереглася написана нею олійними фарбами картина. Надалі освіту здобувала самостійно, в чому їй активно допомагала мати.
У 1891 році Українка побувала в Галичині, а пізніше і на Буковині. Там познайомилася з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською та багатьма іншими видатними творцями.
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва, а наприкінці березня разом з Климентієм Квіткою здійснює поїздку до Криму, де відвідує Севастополь, Алупку, Ялту.
7 серпня 1907 року Леся Українка і Климентій Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і поселилися в Києві.
У червні 1906 року Леся Українка була обрана в правління київської «Просвіти», де вона займалася бібліотекою. Однак царські жандарми відмовили у відкритті публічної бібліотеки, а пізніше заарештували письменницю. Після цього була закрита і сама «Просвіта».
Після 1907 року через сімейні обставини і прогресуючу хворобу Українка змушена жити в основному за кордоном, присвячуючи вільний час виключно творчості.
Останні роки життя Лариси Косач-Квітки пройшли на курортах Єгипту і Грузії. Разом з чоловіком працює над зібранням фольклору, активно пише і обробляє власні твори. Так, на Кавказі за кілька днів пише драму-феєрію «Лісова пісня», а в останній рік життя написала драматичну поему «Оргія» і присвячений Івану Франку лірико-епічний триптих: «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета».
Дізнавшись про важкий стан Лесі, в Грузію приїхала її мати, якій Леся диктувала начерки своєї останньої, незакінченої драми «На берегах Олександрії».
Померла Леся Українка 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі, Грузія. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Творча спадщина Лесі Українки включає більше 270 віршів, не рахуючи поем і віршованих драматичних творів, півтора десятка оповідань, стільки ж статей, величезну кількість перекладів, безліч зібраних унікальних народних пісень, казок, переказів, легенд українського народу. Їй присвячений художній фільм М. Мащенка «Іду до тебе» (1972 р.), за сценарієм І. Драча. Створено ряд екранізацій  на її твори.

Книги Лесі Українки користуються популярністю і  серед читачів Уманської центральної бібліотеки.  Тож з нагоди 145 річниці від дня народження письменниці на абонементі була організована книжкова виставка, а її життєпис озвучено по місцевому радіо, який прозвучав в ефірі 25 лютого. 



понеділок, 22 лютого 2016 р.

Євромайдан: точка відліку





                                                                                                                                                                                                                                                                                         20 лютого – день великої скорботи. Два роки тому, на Майдані, під час Революції Гідності, снайперські кулі позбавили життя понад сотню, українських патріотів.
Піком протистояння на Майдані стали три дні – з 18 по 20 лютого 2014 року.
19 лютого 2016 року з нагоди вшанування подвигу учасників Революції гідності і увічнення пам’яті героїв Небесної Сотні в Уманській центральній бібліотеці для дорослих проведений вечір-реквієм. На захід були запрошені юні літератори, працівники бібліотек. Організаторами стали – працівники центральної бібліотеки для дорослих та члени літературного об’єднання «ЛІТО».
Шиян Людмила Михайлівна, завідуюча центральної бібліотеки, розпочала захід такими словами:
Горить свіча і пам’яті сльоза,
Додолу з неї краплями стікає,
Земля ридає, плачуть небеса,
Героїв Україна пам’ятає…
Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі. Це страшний біль, який не минає… Винних досі ніхто не назвав і не покарав. Україна схиляє голову перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні і продовжує приймати у своє лоно нових і нових героїв, що гинуть на Сході країни щодня. Щоб пригадати події 2014 року був продемонстрований відеоролик, підготовлений працівниками бібліотеки: перед очима постали страшні сторінки Майдану, прозвучала музика у виконанні Піккардійської Терції «Пливе кача», яка стала символом Революції гідності. Біля книжкової виставки «Пам’яті Героїв Небесної Сотні», запалили свічку пам’яті і вшанували полеглих майданівців хвилиною мовчання.
Продовжила вечір Ніна Степанівна Михайлова, талановита письменниця, голова літоб’єднання «ЛІТО». У її віршах бриніли нотки розпачу, великого горя і сліз. Події не залишили байдужими нікого.  Літератори долучились до боротьби чим Бог послав – словом. Видано ряд книг наших земляків, присвячених цим подіям: книги групи авторів -  «Нескорені», «Постріли слів», альманах «Апостроф», книги В. Гладкої «Революція гідності», А. Карасевича, О. Чепкої «Божий хрест», Н. Михайлової «Вічність рідного слова.
Окрилені творчістю письменники читали свої вірші, у яких відобразилось і горе матері, що хоронить свого сина, і біль дружини та малих дітей, і патріотичні почуття вірних Батьківщині чоловіків, і лицемірство корумпованих олігархів, і страждання та розчарування українців. Особливо запам’лась присутнім творчість Михайлової Н. С., Лісової Л. В., Мащенко О. А., Мороз О. К., Сівко Г. У., Ситник Г., Мінової І. О.,          Сироти О.В.  та інших.
Не залишилась осторонь і молодь нашого міста, учениці гуманітарно-педагогічного коледжу та загальноосвітньої школи № 3 долучились до заходу продекламувавши вірші, присвячені Героям Небесної Сотні.

Тож подвигу, завдяки якому народилася вже якісно нова незалежна нація, низький уклін і слава. Вони увічнені в сотнях поетичних рядків, в назвах вулиць, в меморіальних дошках та пам’ятниках. Ми мусимо зробити все, щоб таке більше ніколи не повторилось, щоб герої не відправлялись на небеса передчасно, а жили мирно і щасливо.


 



















 

середа, 17 лютого 2016 р.

Увага!!! З 23 лютого 2016 починається навчання з основ комп'ютерної грамотності

Шановні уманчани та гості міста!
Запрошуємо Вас БЕЗКОШТОВНО пройти навчання з основ  комп'ютерної грамотності. Заняття починаються з 10.00 ранку і тривають годину, навчання відбувається по вівторках і четвергах. Курси тривають 3,5 місяці.
Нагадаємо, що починаючи з жовтня 2013 року кожен має змогу безкоштовно пройти навчання з використання інформаційно-комунікативних технологій.
На цих курсах пенсіонери і не тільки мають можливість познайомитися з основами роботи з комп’ютером, вивчають основні текстові редактори (Microsoft Word), отримують практичні навички, які використовують для активного ділового та особистого листування, відправлення копій документів в будь-яку точку світу, безкоштовного зв`язку з друзями і родичами за кордоном, друкування своїх мемуарів, читання в Інтернеті газет в електронному варіанті, прослухування музичних файлів, перегляду улюблених фільмів, купівлі та продажу через Інтернет речей, цікавих інтелектуальних ігор в хвилини відпочинку тощо.
         Обмежень у віці немає, тож якщо виявили бажання - поспішайте, чекаємо Вас за адресою: м. Умань, вул. Жовтнева, 1.
тел. 04744 3-29-68 

E-mail: bibl.1010 @mail.ru






вівторок, 16 лютого 2016 р.

Виставкова діяльність бібліотеки січень-лютий 2016

Провідне  місце  у структурі  бібліотечно-інформаційної діяльності займає  виставкова робота. Саме книжкова виставка є засобом розкриття інформаційних ресурсів книгозбірні, її візитною карткою, відображаючи стиль бібліотеки і творчі можливості персоналу. В сучасних умовах бібліотечна виставка стає активним помічником і читача, і бібліотекаря в організації читання.

   




 




понеділок, 15 лютого 2016 р.

Праведник мови ідиш


(до 105-річчя з дна народження письменника)

Григорій Ісакович Полянкер народився 15.02.1911 р. в нашому рідному місті Умань, яке під різними назвами з великою любовю описував у своїх багатьох творах. Саме тут почалось його трудове життя, звідси, як він сам казав, «вийшов в люди».
З 14 років він був учнем у чоботарні, вчився в ФЗУ 4-ої взуттєвої фабрики, де потім працював і звідки був направлений на навчання в Київський педагогічний інститут.
Отримавши вищу освіту, почав працювати відповідальним редактором літературно-художнього журналу Спілки письменників України «Совєтіше літератур», який видавався в Києві на єврейській мові.
В довоєнні роки на Україні широко розвивалась єврейська література і культура. В Києві працювало державне виробництво «Госнацмениздат», в якому видавались книги на 15 мовах народів, які проживали на Україні, в т. ч. і на єврейській мові.
Були: журнал, театр, технікум, євр. Відділення при педінституті, інститут євр. літератури, працювало 35 шкіл з євр. мовою викладання.
В ці роки Григорій Полянкер написав такі книги євр. мовою:
-         «На тому березі» (1934)
-         «Старики беруть слово» (1937)
-         «Дядя Яша» (1940)
Збірник нарисів:
-         «В квітучих степах»  
-         «Від Дніпра до Дунаю» (1940)
Романи:
-         «Друга зустріч» (1937)
-         «Шмая - розбійник» (1940)
Полянкер стає відомим та популярним письменником, але працювати дедалі стає все важче – кільце сталінських репресій стає все вужче, «ворогів народа» стає більше, ніж не ворогів, багато письменників опиняються на Колимі або розстріляні. Єврейська мова заборонена, закриваються школи, технікум, інститут.
З початкомДругої Світової війни письменник пішов добровольцем на фронт. Служив на Південному, Центральному та ІІ-му Білоруському фронтах. Працював спецкором газет «Пограничник», «За Родину», приймав активну участь в обороні Кавказу, визволенні Києва, Одеси, Бреста, Варшави, Берліна.
На одній із колон Рейстагу є прізвище Полянкера та його слова: «Я прийшов сюди із Києва, щоб помститися за Бабин Яр».
Його було нагороджено орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. В роки війни вийшли дві його книги: «Фронтові замальовки»(1942), «Помста» (1943).
Також наш земляк був учасником Параду Перемоги на Красній площі в Москві, 24 червня 1945 року.
Щастям і водночас горем була переповнена душа письменника, думки і почуття просились на папір. За два роки він написав другу і третю частини роману «Шмая-розбійник», який вийшов на єврейській мові, і мав великий успіх.
На зруйнованій війною рідній Україні вийшло декілька номерів літературного альманаха: «Дер штерн» («Зірка»), де відповідальним редактором був Полянкер.
Окрім творів євр. письменників тут друкувались в перекладах вірші Рильського, Тичини, Бажана, Гончара, Сосюри, Малишка та ін.
15 листопада 1951 він був заарештований і засуджений на 10 років каторжних робіт з конфіскацією майна. В 1952 році в жовтні опинився в Інтському концтаборі.
Допомогу в біді надав Максим Рильський, він писав листи до Міністерства внутрішніх справ, їздив до Москви, укр. поет відстоював інтереси єврейського письменника. Після смерті Сталіна, через 1,5  року Григорія Ісаковича було звільнено з тюрми за відсутністю складу злочину.
Пізніше була написана книга-сповідь про жахіття сталінсько-беріївських таборів, яка називалась «Повернення із пекла».
Письменник ніколи не користувався ніякими привілеями, не займав високих постів, він вперто і наполегливо творив художній літопис життя єврейського народу на українській землі. Прості, щирі, веселі та працелюбні люди є головними героями його творів. В 60-70-х рр. виходить друком кілька романів і повістей:
-         «Випробування вірності»
-         «Булочник з Коломиї»
-         «Старий Сантос та його нащадки»
-         «Люди залишаються людьми»
-         «Вчитель із Меджибожа»
-         «Доля художника»
-         «Було на Подолії містечко»
У 60-90-ті  рр. Полянкер – член редколегії московського журналу «Совєтіш Геймланд» («Радянська Батьківщина»), жив і працював у Києві.
         За часів «перебудови», він був ініціатором створення в Києві культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема. Сприяв відродженню єврейської мови та культурних традицій єврейського народу у незалежній Україні.
Помер Григорій Ісакович 22 жовтня 1997 року в Києві, похований на Берковецькому кладовищі.
Твори письменника перекладено багатьма мовами світу. Його називали сучасним Шоломом-Алейхемом.
Григорій Ісакович завжди пам’ятав своє рідне містечко Умань і дуже його любив. Недарма у багатьох своїх творах  в описах вулиць, будинків, природи невловимо присутній образ малої  Батьківщини.
Він писав: «На жаль, … не маю можливості частіше… бувати, але завжди, коли пишу про добрих, веселих, життєрадісних людей, про природу, красу – перед моїми очима – уманська «Софіївка», наші поля, сади, ліси…»
Інформація про письменника прозвучала по місцевому уманському радіо, організована озвучена книжкова виставка.






четвер, 11 лютого 2016 р.

Цей прекрасний дар кохання

Ось вже 16 століть поспіль із року в рік звичайний день 14 лютого перетворюється в найочікуваніше та найбажаніше свято для закоханих – День Святого Валентина.  Цього дня серця людей наповнюються любов’ю та найсвітлішими почуттями. Багато митців та поетів оспівують любов.  Одним із тих, хто намагався відкрити людям глибину сердечних почуттів став Євген Богат, який у своїй книзі «Що водить сонце і світила» пропонує  читачеві незвичайні історії кохання в листах видатних людей. Із неї можна дізнатись не лише цікаві факти з біографії відомих письменників, філософів, митців всіх епох і народів, але й поринути у світ прекрасних мрій, натхнень, почуттів. Читаючи цю книгу, отримуєш неабияку насолоду, адже кохання – це найпрекрасніше, що може  статись із людиною. Пропонуємо Вашій увазі буктрейлер «Цей прекрасний дар кохання» на книгу Є. Богата «Що водить сонце і світила». 
https://www.youtube.com/watch?v=QmbN0WfdFVE 


середа, 10 лютого 2016 р.

Талант могутній, невмирущий...

(145 років від дня народження Леся Мартовича)
        12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович (Олекса Семенович Мартович) – талановитий український письменник – сатирик і гуморист демократичного напрямку. Він жив і творив в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Західній Україні, яка тоді була в складі цісарської Австро-Угорщини.  
Лесь Мартович, як і його сучасники  -  Михайло Павлик, Стефан Ковалів, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник та інші – належав до тієї західноукраїнської прогресивної інтелігенції, яка вийшла з трудових мас і групувалася навколо талановитого письменника і видатного критика Івана Франка.
        Закінчив юридичний факультет Чернігівського університету. Займався громадськими справами: працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету «Збірка»; засновував по селах читальні тощо. У той же час він був редактором львівської газети «Хлібороб» (1893), одержуючи мізерну платню — 30 гульденів, а в 1897—1898 роках став редактором «Громадського голосу», який до того редагував Іван Франко.
        Лесь Мартович створив цілу галерею сатиричних образів панів, лихварів та інших персонажів. Показав їх зажерливість, лицемірство і нікчемність, мужньо викривав гнобительський державний лад, австрійську «свинську» конституцію, буржуазні криваві вибори, показне «народолюбство». В умовах загострення відносин між різними прошарками населення на Галичині, соціальна сатира Мартовича відігравала дуже впливову роль.  Виразна риса його художньої манери — поєднання трагічного з комічним, гумор, який часом переходить у гостру сатиру. Особливо вдалися Мартовичу образи селян у повісті «Забобон».
        За своє коротке життя Мартович створив чимало цінних творів, якими засвідчив свою глибоку любов до простого люду. Його повісті і оповідання користуються значним попитом і сьогодні.

        До Дня народження Леся Мартовича працівники Уманської центральної бібліотеки для дорослих підготували книжкову поличку з його творами, провели бібліографічний огляд  літератури читачам своєї бібліотеки, ознайомили їх з творчістю українського письменника.