Праведник мови ідиш

(до 105-річчя з дна народження письменника)

Григорій Ісакович Полянкер народився 15.02.1911 р. в нашому рідному місті Умань, яке під різними назвами з великою любов’ю описував у своїх багатьох творах. Саме тут почалось його трудове життя, звідси, як він сам казав, «вийшов в люди».

З 14 років він був учнем у чоботарні, вчився в ФЗУ 4-ої взуттєвої фабрики, де потім працював і звідки був направлений на навчання в Київський педагогічний інститут.

Отримавши вищу освіту, почав працювати відповідальним редактором літературно-художнього журналу Спілки письменників України «Совєтіше літератур», який видавався в Києві на єврейській мові.

В довоєнні роки на Україні широко розвивалась єврейська література і культура. В Києві працювало державне виробництво «Госнацмениздат», в якому видавались книги на 15 мовах народів, які проживали на Україні, в т. ч. і на єврейській мові.

Були: журнал, театр, технікум, євр. Відділення при педінституті, інститут євр. літератури, працювало 35 шкіл з євр. мовою викладання.

В ці роки Григорій Полянкер написав такі книги євр. мовою:

-         «На тому березі» (1934)

-         «Старики беруть слово» (1937)

-         «Дядя Яша» (1940)

Збірник нарисів:

-         «В квітучих степах»  

-         «Від Дніпра до Дунаю» (1940)

Романи:

-         «Друга зустріч» (1937)

-         «Шмая - розбійник» (1940)

Полянкер стає відомим та популярним письменником, але працювати дедалі стає все важче – кільце сталінських репресій стає все вужче, «ворогів народа» стає більше, ніж не ворогів, багато письменників опиняються на Колимі або розстріляні. Єврейська мова заборонена, закриваються школи, технікум, інститут.

З початкомДругої Світової війни письменник пішов добровольцем на фронт. Служив на Південному, Центральному та ІІ-му Білоруському фронтах. Працював спецкором газет «Пограничник», «За Родину», приймав активну участь в обороні Кавказу, визволенні Києва, Одеси, Бреста, Варшави, Берліна.

На одній із колон Рейстагу є прізвище Полянкера та його слова: «Я прийшов сюди із Києва, щоб помститися за Бабин Яр».

Його було нагороджено орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. В роки війни вийшли дві його книги: «Фронтові замальовки»(1942), «Помста» (1943).

Також наш земляк був учасником Параду Перемоги на Красній площі в Москві, 24 червня 1945 року.

Щастям і водночас горем була переповнена душа письменника, думки і почуття просились на папір. За два роки він написав другу і третю частини роману «Шмая-розбійник», який вийшов на єврейській мові, і мав великий успіх.

На зруйнованій війною рідній Україні вийшло декілька номерів літературного альманаха: «Дер штерн» («Зірка»), де відповідальним редактором був Полянкер.

Окрім творів євр. письменників тут друкувались в перекладах вірші Рильського, Тичини, Бажана, Гончара, Сосюри, Малишка та ін.

15 листопада 1951 він був заарештований і засуджений на 10 років каторжних робіт з конфіскацією майна. В 1952 році в жовтні опинився в Інтському концтаборі.

Допомогу в біді надав Максим Рильський, він писав листи до Міністерства внутрішніх справ, їздив до Москви, укр. поет відстоював інтереси єврейського письменника. Після смерті Сталіна, через 1,5  року Григорія Ісаковича було звільнено з тюрми за відсутністю складу злочину.

Пізніше була написана книга-сповідь про жахіття сталінсько-беріївських таборів, яка називалась «Повернення із пекла».

Письменник ніколи не користувався ніякими привілеями, не займав високих постів, він вперто і наполегливо творив художній літопис життя єврейського народу на українській землі. Прості, щирі, веселі та працелюбні люди є головними героями його творів. В 60-70-х рр. виходить друком кілька романів і повістей:

-         «Випробування вірності»

-         «Булочник з Коломиї»

-         «Старий Сантос та його нащадки»

-         «Люди залишаються людьми»

-         «Вчитель із Меджибожа»

-         «Доля художника»

-         «Було на Подолії містечко»

У 60-90-ті  рр. Полянкер – член редколегії московського журналу «Совєтіш Геймланд» («Радянська Батьківщина»), жив і працював у Києві.

         За часів «перебудови», він був ініціатором створення в Києві культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема. Сприяв відродженню єврейської мови та культурних традицій єврейського народу у незалежній Україні.

Помер Григорій Ісакович 22 жовтня 1997 року в Києві, похований на Берковецькому кладовищі.

Твори письменника перекладено багатьма мовами світу. Його називали сучасним Шоломом-Алейхемом.

Григорій Ісакович завжди пам’ятав своє рідне містечко Умань і дуже його любив. Недарма у багатьох своїх творах  в описах вулиць, будинків, природи невловимо присутній образ малої  Батьківщини.

Він писав: «На жаль, … не маю можливості частіше… бувати, але завжди, коли пишу про добрих, веселих, життєрадісних людей, про природу, красу – перед моїми очима – уманська «Софіївка», наші поля, сади, ліси…»
Інформація про письменника прозвучала по місцевому уманському радіо, організована озвучена книжкова виставка.