Година мовознавства

Із глибини віків бере початок наша мова

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колисково!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна …

Цвіти і сяй моя державна…

О. Олесь

Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, духмяний запах рідної землі.

Українська мова має дуже давню й дуже непросту історію. Українська мовна традиція сягає ще докняжих далеких часів.  Склавшись у надрах культури Київської Русі, вона зазвучала на державному рівні. На українській мові друкувались не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Проте, шлях розвитку нашої мови був тернистий. Вона витримала зневаження польською владою, намагання російського царизму перетворити її на «наречие», валуєвський та Ємський укази про її заборону, а в 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що «малороссийского языка» взагалі не існує.

         Як свідчать літописні джерела, усна мова праукраїнців сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За останніми даними лінгвістів, мова українського народу почала формуватися  ще у VI – IX сторіччях. Інтенсивне формування мови етносу України дослідники відносять до другої половини XVIII – XIX століття.

         Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Миколу Коцюбинського.  Хоча ХІХ століття, означене в історії Європи, як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Твори класиків української літератури були заборонені, а самі автори переслідувалися урядом.

         ХХ століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченими, але відроджувалось.

 Основним було прагнення за радянських часів знищити мову під приводом створення «единого общенационального языка». Не раз українською забороняли сповідувати віру і вчити в школах дітей – друкувати святе письмо й видавати шкільні підручники.

         Але, доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. Адже, українська мова має свою особливу музикальність. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський  користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це означає, що вони чули унікальність її вібрацій, які збагачували людину природною силою і духовною могутністю.

Українська мова є однією з найпоширеніших мов у світі і за кількістю носіїв посідає 26 місце, входить до трійки найкрасивіших мов у світі, на мовних конкурсах в Італії і Франції її визнали другою за мелодійністю в світі, після італійської.

За часів незалежності, розпочався процес українського мовного відродження.

Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, а й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.

 Мова ніколи не змінюється і не зникає сама собою. Кожна її норма, кожне слово, кожен звук - це подих історії. Тому не можна нехтувати жодним правилом, жодною особливістю мови, а надто мови української, яка так тяжко боролася за існування кожного свого слова і навіть звука. Саме тому кожен із нас мусить знати історію рідної мови, на долю якої випало стільки випробувань, адже історія мови - це історія народу, який тисячоліттями виборював право на гідне існування й незалежність.

Наша українська мова – це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо, і завдяки якій маємо величезне право і високу гордість іменуватися народом України.

Пам'ятаймо про Крути

   29 січня (за деякими джерелами 30 січня) 1918 року відбулась трагічна подія для долі українського народу. На залізничній станції Крути під селищем Крути що за 130 кілометрів від Києва відбувся бій, в результаті якого 27 юнаків, київських студентів, потрапили в полон  до більшовицької армії і були жорстоко вбиті.  На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». Працівники бібліотеки  схиляють голови перед їх героїзмом. Вшанувавши пам'ять загиблих юнаків на центральній площі міста та в стінах бібліотеки, провівши озвучену виставку роздум. Участь у обговоренні взяли молоді користувачі бібліотеки та користувачі Інтернет центру.

Виставкова діяльність бібліотеки

Знайомтесь: буктрейлер "Історія Уманських вулиць"

22 cічня - день Соборності

Вічна і завжди єдина

(до дня Соборності України)

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами!..

(Володимир Сосюра)

День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності  України. Саме того зимового дня, у важкий час війни і розрухи в золотоверхому Києві під перегук  дзвонів Святої Софії, в присутності десятків тисяч людей було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української народної республіки. Таким чином, вперше за 600 років був зроблений серйозний крок до об’єднання більшості етнічних земель в єдину державу. 

Мабуть, не випадково, вказаний день збігався з річницею історичного ІV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Цей день мав стати подвійним святом Незалежності і Соборності .

             Так трапилось, що на протязі багатьох століть історичного розвитку Україна не мала власної державності і єдиної території. Українські землі в різні періоди належали багатьом державам: найбільше Росії, Литві, Речі Посполитій, а потім Польщі, Австро-Угорщині, а згодом Румунії та Чехословаччині.

Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу та є інтегральним результатом складного і довготривалого процесу її формування. В часи феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії. Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі полки Богдана Хмельницького. В народній пісенній та епічній творчості сакральна Україна завжди уявлялась як єдина і неділима.

Відновлення української держави  стало політичним кредо кирило-методіївських братчиків. У маніфесті від 10 травня 1848 р. Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, заявила про єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, примусово поділених між Російською та Австрійською імперіями і підтримала національні права інших поневолених народів. 

   У другій половині ХІХ ст. українська інтелектуальна еліта, добре розуміючи всю небезпеку бездержавного існування народу та поділу його території між іншими державами, докладала величезних зусиль для взаєможивлення культур наддніпрянських та галицьких українців.

   З кінця ХІХ ст. соборність стає одним з наріжних каменів ідеологічних декларацій, програм та маніфестів новостворених українських політичних партій. Та реалiзувалась ця мрiя внаслiдок української революцiї 1917-1920 рокiв, пiд час якої з великою силою розкрилися свободолюбство i нацiональний дух українського народу, утворилися двi демократичнi держави – Українська Народна Республiка (УНР) та Західноукраїнська Республiка (ЗУНР). Нажаль, двi роз’єднанi держави не могли iснувати як єдиний полiтичний, економiчний органiзм, цьому заважав ряд причин. Не зважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизацiї всiх українських земель у власнiй державi.

 

  01 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР – К.Левицький, Л.Цегелоський, члени Директорiї – В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрiєвський, Ф.Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу. 

   На колишніх теренах імперій розпочалося державне відродження України.

03 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборностi українських земель.

   Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України, і відзначають його з 1999 року. 

   Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є одна незалежна Українська Народна Республіка, віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з’єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і на щастя робочого люду”.

   Таким чином, рівно через рік після проголошення незалежності України, відбулося об’єднання українських земель, а разом з тим - українських традицій, звичаїв, мови, що мало велике історичне значення для українського народу. 

День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України. Але до справжнього об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовицьких орд змушена була покинути Київ. Тому західним українцям годі було і чекати якоїсь реальної допомоги з Наддніпрянщини. Справа боротьби з польськими агресорами цілком лягала на їхні плечі.

   Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1939 року у Карпатській Україні - перше офіційне святкування свята Соборності, а також січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

   Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. 
Працівниками бібліотеки організована і озвучена книжкова виставка "День Соборності України"

до 80-річчя з дня народження Василя Симоненка

Життя у творчому злеті

   Василь Симоненко... Хто він? Поет? Журналіст? Талановита, енергійна молода людина чи геній? Доля виділила йому занадто мало весен щоб збагнути до кінця те, ким був і залишається у вічності буття Василь Симоненко. 
Відомий літературознавець, Іван Кошелівець писав: "Йому судилося на одному з критичних поворотів в історії бути обранцем, устами якого промовляє доля нації".
На одному із сайтів знаходимо рядки: "Чесний і чистий, він нагадує велику рибу, яка радісно вискочила з води, вхопила свіжого повітря, сп'яніла від кисню свободи, затріпотіла на березі довіри і затихла..." Боляче усвідомлювати, що Україна втрачає своїх найкращих синів. Так було століття тому, і так є сьогодні... 

   Скільки  творів, статей залишились ненаписаними... Ця книга назавжди  зникла, навіть і не з'явившись, але ми знаємо, що вона неодмінно була б, якби жив Василь Симоненко, якби разом з нами зустрічав 8 січня свій ювілей... 

   Працівники центральної бібліотеки вшановують пам'ять нашого талановитого земляка - Василя Симоненка. З цієї нагоди заплановано і підготовлено ряд заходів, які будуть проведені протягом року. А сьогодні  пропонуємо Вашій увазі буктрейлер на книгу "Зажинок" Василя Симоненка, який був зроблений на конкурс "Духовні острови Василя Симоненка".

Cічневий калейдоскоп

     Мабуть, січень саме той місяць, в якому найбільше святкових і незабутніх днів. Попри засніжені вулиці, вигадливі малюнки на вікнах, тріск морозу під чобітьми настрій у кожного піднесений. Адже, з дитинства Новорічні свята здавались нам без перебільшення казковими: Святий вечір, Різдво, Старий Новий рік, Водохреща… Словом, січневий калейдоскоп розпочинається. 

     Святи́й Ве́чір (Свят-ве́чір, Багата Кутя, Вігілія) — одне з найурочистіших християнських свят. Його відзначають напередодні Різдва по богослужінні, 6 січня. Із Свят-вечором пов'язаний обряд приготування першої куті, її називали багатою, оскільки, крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар - 12 страв - за кількістю апостолів. Страви мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту. Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски. В цей вечір стало традицією поминання померлих. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!». 

З 6 на 7 січня відзначається Різдво. Релігійне значення цієї святої ночі в тому, що за переказами саме в цю ніч на світ з'явився Христос. 

 Різдво для православних належить до найбільших свят в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб спасти людей усього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті. З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати. Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а діти і молодь починали колядувати.

      Стари́й Нови́й рік — Новий рік за юліанським календарем («старим стилем»). Так утворилися два святкування Нового року — за новим і старим стилем. 14 січня християни вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. Із самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.

 

Свято Водохреща, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду. Тож, приємних свят Вам, дорогі друзі, хорошого настрою і оптимізму на весь 2015 рік.