Година мовознавства

Із глибини віків бере початок наша мова

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колисково!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна …

Цвіти і сяй моя державна…

О. Олесь

Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, духмяний запах рідної землі.

Українська мова має дуже давню й дуже непросту історію. Українська мовна традиція сягає ще докняжих далеких часів.  Склавшись у надрах культури Київської Русі, вона зазвучала на державному рівні. На українській мові друкувались не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Проте, шлях розвитку нашої мови був тернистий. Вона витримала зневаження польською владою, намагання російського царизму перетворити її на «наречие», валуєвський та Ємський укази про її заборону, а в 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що «малороссийского языка» взагалі не існує.

         Як свідчать літописні джерела, усна мова праукраїнців сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За останніми даними лінгвістів, мова українського народу почала формуватися  ще у VI – IX сторіччях. Інтенсивне формування мови етносу України дослідники відносять до другої половини XVIII – XIX століття.

         Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Миколу Коцюбинського.  Хоча ХІХ століття, означене в історії Європи, як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Твори класиків української літератури були заборонені, а самі автори переслідувалися урядом.

         ХХ століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченими, але відроджувалось.

 Основним було прагнення за радянських часів знищити мову під приводом створення «единого общенационального языка». Не раз українською забороняли сповідувати віру і вчити в школах дітей – друкувати святе письмо й видавати шкільні підручники.

         Але, доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. Адже, українська мова має свою особливу музикальність. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський  користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це означає, що вони чули унікальність її вібрацій, які збагачували людину природною силою і духовною могутністю.

Українська мова є однією з найпоширеніших мов у світі і за кількістю носіїв посідає 26 місце, входить до трійки найкрасивіших мов у світі, на мовних конкурсах в Італії і Франції її визнали другою за мелодійністю в світі, після італійської.

За часів незалежності, розпочався процес українського мовного відродження.

Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, а й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.

 Мова ніколи не змінюється і не зникає сама собою. Кожна її норма, кожне слово, кожен звук - це подих історії. Тому не можна нехтувати жодним правилом, жодною особливістю мови, а надто мови української, яка так тяжко боролася за існування кожного свого слова і навіть звука. Саме тому кожен із нас мусить знати історію рідної мови, на долю якої випало стільки випробувань, адже історія мови - це історія народу, який тисячоліттями виборював право на гідне існування й незалежність.

Наша українська мова – це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо, і завдяки якій маємо величезне право і високу гордість іменуватися народом України.