Маруся Чурай – дівчина з легенди

     "Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі", — найімовірніше, відомі вам рядки. Це уривок з історичного роману у віршах Ліни Костенко й одна з найвідоміших цитат, яка асоціюється з постаттю Марусі Чурай.

     Ким же була й чи існувала насправді народна співачка та поетка часів Хмельниччини? До 400-річчя з імовірного року народження Марусі Чурай в читальній залі нашої бібліотеки створено виставку-образ «Маруся Чурай – дівчина з легенди», де ви зможете ознайомитись  з життям, авторськими піснями й творами, написаними на честь напівлегендарної мисткині.

     Саме так – дівчина-легенда – називають історики й літератори полтавку Марусю Чурай, яка фактично створила першу українську жіночу й романтичну лірику. В її житті художні образи тісно переплетені з реальними фактами. Навіть дата її народження не є точною – за деякими джерелами близько 1625 року, у часи Хмельниччини. Тому кожне нове покоління, читаючи про народну співачку, лише здогадується, що ж правда, а що ні…

     Маруся Чурай склала понад 40 пісень. Власне, завдяки цьому вона стала знаною не лише на Полтавщині, а й серед простого українського люду. За переказами, вона віршувала і наспівувала просто у розмові, і її рядки вмить підхоплювали інші – молодь, козаки, селяни.

     Половина пісень Марусі Чурай дійшла до наших днів завдяки невідомому бухгалтеру на прізвище Селегень. Він записав їх у рукописний альбом ще у 1853 році з припискою, що пісні ці створенi “Марусею, дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая». Серед них були: “Засвистали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні…”, “Сидить голуб на березі”, “Зелененький барвіночку”, “На городі верба рясна”, “Котилися вози з гори”, «Шумить-гуде дібровонька», які досі співають в народі.

     Авторству Чурай приписують також відому пісню “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” саме після трагічної події і вбивства коханого.

     Перший художній твір про співачку написав Григорій Бораковський середини ХІХ сторіччя зі слів старого козака з Полтавщини. Через кілька років Володимир Самійленко присвятив їй віршовану драму «Маруся Чураївна», Ольга Кобилянська – повість «У неділю рано зілля копала». Левко Боровиковський склав свою «Чарівницю», а Степан Руданський – «Розмай». Борис Олійник – поему «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», Михайло Старицький написав драму «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а Ліна Костенко – історичний роман у віршах, відзначений Шевченківською премією.

     Маруся Чурай - є своєрідним образом-символом, уособленням української жінки — творця народної поезії.