Пропусти Чорнобиль крізь серце

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи в лоно холодних дітей…

14 квітня у читальному залі Уманської центральної бібліотеки для дорослих пройшла зустріч присвячена 30-тій річниці від дня великомасштабної трагедії на Чорнобильській атомній станції. Очевидець тих страшних подій, знана і шанована людина нашого міста, полковник Микола Максимович Поливода розповів студентам Уманського державного педагогічного університету та присутнім про катастрофу і її наслідки, друзів і знайомих, які стали жертвами смертоносної радіації. Микола Максимович мужньо виконував свій обов’язок вже з 4 травня 1986 року, тобто майже відразу після виверження радіаційного пилу. Все його життя переплетене незримими нитками Чорнобиля, болючі спогади змушують робити все для того, щоб молоді покоління пам’ятали, якою ціною дісталася нам боротьба за мирний атом. 

Великою бідою увійшов в наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «пісня». 30 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває хати, поля і ліси.

         26 квітня 1986 року о 01:23 за київським часом на 4 реакторі ЧАЕС під час його планового вимкнення виникла неконтрольована ситуація, внаслідок якої сталося два вибухи. В результаті у повітря було викинуто 60 тон радіоактивних матеріалів, що у 30-40 разів більше ніж при вибуху ядерної бомби в Хирасимі у 1945 році.

Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. Слідом прибув караул лейтенанта Кібенка, вони ринули у вируюче полум’я і смертельну радіацію не за  наказом командира, а за законом совісті.

Вогонь все лютував, на місце аварії прибув начальник пожежної частини, майор Телятников. Побачена картина його вразила: відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті – 70 метрів, маячіли маленькі фігури рятувальників. Навколо них клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався в шкіру.  Несподіване горе виділило перших із перших, які ризикуючи життям кинулись до реактора, 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу.

Кількість людей, які брали участь в ліквідації пожежі на ЧАЕС становила 240 тисяч. Всі вони отримали високі дози радіації.

Чорнобильська радіація охопила 786 населених пунктів України й Білорусії. Оцінивши масштаби катастрофи, вченим довелось прийняти рішення про виселення всіх в межах 30 кілометрової зони. Люди назавжди покидали свої домівки. 115 тисяч людей були евакуйовані.

Нині на цій території «Зона відчудження», яка охоплює 2712 кв. км. А це сільськогосподарські землі, водоймища, ліси – злочинна мертва зона.

Ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи займались 600 тисяч чоловік, з них 350 тисяч українці. Це люди різних професій, національностей, різного віку, усіх їх об’єднала спільна біда, і всі вони отримали свою дозу опромінення, особливо в перші місяці після аварії.  Для ліквідації якої були направлені і жителі Умані. Розповіді про внесок жителів Умані у боротьбу зі смертельним атомом знайшли своє відображення на сторінках книг «Герої Чорнобиля поруч», (книга 1 та книга 2), наш гість, Микола Максимович Поливода є співавтором другої книги. З цих джерел читач може дізнатися маловідомі факти атомної катастрофи, відомості про долі людей, життя яких назавжди зруйнував Чорнобиль.

Чорнобильська трагедія – це жорстоке і мабуть останнє попередження людству. Вона вважається найбільшою техногенною катастрофою за всю історію людства. Радіація – незрима і невидима здатна діяти протягом тисяч років.

Зведений над 4 реактором саркофаг руйнується, для побудови нового потрібно більше 2 млрд. доларів. Країни-донори зібрали 750 мільйонів євро, але якщо саркофаг побудують, то це вирішить проблему на 100 років.

Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті, ми довго будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими кого вже нема і кого не стане завтра.

«Хай стане  мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде,

Чорнобиль – попередження – набат,

Його уроків людство не забуде»…