Що таке ВІЛ, і що таке СНІД? У чому різниця?

ВІЛ - це Вірус Імунодефіциту Людини, який вражає, в основному, імунну систему. СНІД - це Синдром Набутого Імунодефіциту, що є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції. А якщо коротко, то ВІЛ-інфекція - це та стадія хвороби, коли вірус знаходиться в організмі, руйнує імунну систему, але ще немає зовнішніх проявів. СНІД - це стадія хвороби, коли організм людини вже не в змозі боротися з різними захворюваннями. Вони прогресують, і в результаті цього наступає смерть.

Чи можна заразитися ВІЛ /СНІДом через спілкування?

Існує три шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

• через кров, секрети і виділення;
• статевим шляхом;
• від матері до дитини.

Заразитися ВІЛ не можна: через рукостискання, обійми; через кашель або чхання; при використанні суспільного телефону; при відвідинах хворого в лікарні; через укуси комах; при користуванні суспільним туалетом; через їжу і посуд при сумісному мешканні; при купанні в басейні, лазні або ванні; через білизну і одяг.

Світ ловив мене, та не спіймав

(295 р. з дня народження Г.С. Сковороди) 

Народився 3 грудня 1722р. у селі Чорнухи на Полтавщині.

         Навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві.         

Вищу освіту отримав у Києво-Могилянській академії.

У 20 років поїхав до Петербургу, де прославився музично. Повернувшись їде у 3-річну подорож по світу.

Працював у Переяславському колегіумі, потім – домашнім вчителем. Працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори.

З 1769р. став мандрівним педагогом-просвітником. Останні десятиріччя – це роки його слави. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.

Передбачив свою смерть: «Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий.»

Це сталося  9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочевського району Харківської області.

Толерантність і духовна безпека молоді

Толерантність - це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних.

Виникла толерантність у західній цивілізації на релігійному рівні. Виникнення цього терміну пов'язують з підписанням Нантського едикту.

Передусім толерантність означає доброзичливе та терпиме ставлення до чогось. Основою толерантності є відкритість думки та спілкування, особиста свобода індивіда та поцінування прав та свобод людини. Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад до порушення прав людини чи маніпуляцій та спекуляцій. Те що порушує загальнолюдську мораль не повинно сприйматись толерантно.

Тому потрібно розрізняти толерантну поведінку та рабську терпимість, яка не приводить ні до чого хорошого. Потрібно пильно розрізняти ці поняття, бо маніпулятори  закликають до лже-толерантності, оскільки людьми, які відносяться до всього лояльно легше управляти.

Отже, толерантність є доволі тонкою категорією, якої безумовно потрібно дотримуватись, оскільки вона визначає моральний, суспільний і демократичний розвиток суспільства. 

Голодомор - невиплакані сльози України
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.

23 листопада в Центральній бібліотеці відбулась зустріч міської інтелігенції, серед них були історики, літератори, краєзнавці з метою вшанування жертв Голодомору. Організаторами стали члени літературного об'єднання "ЛІтО" та працівники бібліотеки. Тема складна для усвідомлення, однак і студенти Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу і учні УНВК-колегіуму № 7 проявили інтерес до найтрагічніших подій минулого століття. Хочемо висловити щиру подяку та повагу до всіх небайдужих, хто був в цей день з нами. Особливо Богдану Даниловичу Чорномазу, Валентині Андріївні Козицькій, Людмилі Василівні Лісовій, Ніні Степанівні Михайловій, Софії Кримовській, Юрію Кисельову, священнику Дмитрію, Галині Ульянівні Сівко, Леоніду Яковичу Франченку  та іншим учасникам заходу. Це велика справа - пам'ятати свою історію, шанувати свій багатостраждальний, але невмирущий народ.

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем — це день вшанування пам'яті преподобного Нестора-літописця — основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, ученого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.

Колись цього дня віддавали до школи дітей. Батьки зі школи йшли до церкви та ставили свічку перед образом преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися все життя багато, старанно і завжди. Адже «користь від цього є велика», бо «Хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду». Традиційно в День української писемності та мови покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.

Цьогоріч виповнюється 25 років з часу встановлення дипломатичних відносин між Японією та Україною. Для відзначення цієї дати проводиться «Рік Японії в Україні», в рамках якого в Україні буде реалізовано ряд культурних заходів та подій. Щиро сподіваємося, що ці заходи сприятимуть подальшому поглибленню дружніх відносин між Японією та Україною.

Було обрано офіційний логотип "Року Японії в Україні", присвяченого святкуванню 25 річниці встановлення дипломатичних відносин між Японією та Україною.
Цей логотип створений японським графічним дизайнером паном Томоо Каваі, який проживає у префектурі Шіга. Головним мотивом у цьому логотипі стали національні прапори обох країн. Хіномару (японська назва прапору Японії) і пасхальне яйце притуляються один до одного, чим символізують дружні відносини між Японією та Україною.

Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 4 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика.

З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в “нормальній школі” з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання.

Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет.

Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію.

1892 – 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 – 1899). Займається творчою діяльністю. Зявляються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін.

1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові – Олександрою, яку здавна кохав.

1899 р. – їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.

1912 р. Б. Лепкий вступив до партії “Християнсько-Суспільний Союз” у Львові.

Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури).

З 1916 – просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.

Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька о. С. Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким.

Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше – професором Ягелонського університету (1932).

Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). Останні роки життя були найтяжчі, Краківський університет було закрито, Лепкий залишився без роботи, без пенсії, що спричинило матеріальну скруту. Проте літературну працю він не покинув: написав книжку мемуарів “Бережани” – третю частину “Казки мойого життя”, яку він не закінчив, повість “Крутіж”, чимало віршів; перекладав з української на німецьку, дописував до українських журналів. “Краківських вістей”.

21 липня 1941 р. Б. Лепкий помер. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).

31 жовтня 2017 року до читальної зали центральної бібліотеки для дорослих завітав клуб «Гармонія» - це було наше перше знайомство.

  Темою заходу було: «Історія міста Умані від найдавніших часів до початку хх ст.». Бібліотекар читального залу Давидова Н.В. ознайомила присутніх з цікавими фактами з історії нашого міста. Захід супроводжувався відео роликами з різних періодів розвитку нашого міста.

  Після офіційної частини учасники клубу «Гармонія» ознайомили всіх з своєю пісенною та поетичною творчістю. Завершився захід спільним фотографуванням та приємним чаюванням.