Черкаська обл. м. Умань вул. Незалежності 1 тел. 04744 5-27-49 E-mail: centrallibrary19@gmail.com Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100022528305437

понеділок, 25 квітня 2016 р.

Маленьке яйце ховає в собі велике мистецтво!

О писанко! Ти символ України!
Любові й миру вірна берегиня!
Ти – воскресіння весняний цілунок!
Ти – мамин великодній подарунок.
Несеш ти людям радість веселкову,
Всміхаєшся крізь хмари Бога словом,
Й коли тобою хата наша сяє,
В душі у нас світанок розцвітає.
Навесні, коли все оживає і зеленіє оновлена земля, приходять до нас Великодні свята! У кожній гос­поді на столах красу­вати­муться духмяні паски, а поруч із ними прикрашатимуть ве­ликодній стіл крашанки, пи­санки. Вони зачаровують люд­ське око розмаїтістю, наси­ченістю та відтінками кольорів, дивними візерунками, що не­суть у собі певний сакральний зміст. Вони є незмінним атри­бутом християнських обрядів, хоча  символічного та релігійно-обрядового  значення  яйце на­було ще задовго до хрис­тиян­ства. У багатьох народів збе­реглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту.
Писанка - прадавній символ України, у якому закладений генетичний код народу. Ви­сока духовність, небуденний талант, природний розум на­шого народу, можливо, най­більше розкрилися в писан­карстві, недаремно українські переселенці поставили па­м’ят­ник писанці аж у Канаді.
За технікою виконання пи­санки поділяють на «кра­шан­ки» – яйця пофарбовані у різні кольори природними барвни­ками; «крапанки» – яйця, на які воском наносять крапочки і занурюють у барвник, а потім віск знімають гарячою водою; «шкрябанки» – це коли яйця фарбують, а потім голкою виш­крябують візерунок; «писан­ки» – яйця розмальовані спе­ціальним інструментом – пи­сачком, за допомогою якого на­носять орнамент, а потім яйце фарбують. Віск знімають за до­помогою гарячої води; «мальованки» – розмальовані пензлем.
Останнім часом в різних містах України стало доброю традицією проводити Всеукраїнські фестивалі писанки. У нашому місті Умань 23 квітня теж пройшов Фестиваль декоративно-ужиткового мистецтва та великодній ярмарок "Уманська писанка". У святі взяли участь працівники навчальних закладів міста, бібліотек, підприємств та організацій. Народні майстри та умільці мали можливість показати свої роботи, а поціновувачі декоративно-прикладного мистецтва – прийняти участь у майстер-класах, придбати деякі вироби, зрештою просто відпочити і отримати неабияке естетичне задоволення. Працівники Уманської централізованої системи бібліотек не залишились осторонь такого дійства. Великодні кошики, вироби майстринь-бібліотекарів були яскраві і оригінальні, вражали своїм колоритом та різноманітністю. Це забезпечило популярність виставки та великий інтерес, особливо серед юних уманчан. Свято пройшло весело, цікаво і час минув непомітно. Сподіваємось такі заходи стануть гарною традицією нашого міста.






середу, 20 квітня 2016 р.

Пропусти Чорнобиль крізь серце

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи в лоно холодних дітей…
14 квітня у читальному залі Уманської центральної бібліотеки для дорослих пройшла зустріч присвячена 30-тій річниці від дня великомасштабної трагедії на Чорнобильській атомній станції. Очевидець тих страшних подій, знана і шанована людина нашого міста, полковник Микола Максимович Поливода розповів студентам Уманського державного педагогічного університету та присутнім про катастрофу і її наслідки, друзів і знайомих, які стали жертвами смертоносної радіації. Микола Максимович мужньо виконував свій обов’язок вже з 4 травня 1986 року, тобто майже відразу після виверження радіаційного пилу. Все його життя переплетене незримими нитками Чорнобиля, болючі спогади змушують робити все для того, щоб молоді покоління пам’ятали, якою ціною дісталася нам боротьба за мирний атом. 
Великою бідою увійшов в наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «пісня». 30 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває хати, поля і ліси.
         26 квітня 1986 року о 01:23 за київським часом на 4 реакторі ЧАЕС під час його планового вимкнення виникла неконтрольована ситуація, внаслідок якої сталося два вибухи. В результаті у повітря було викинуто 60 тон радіоактивних матеріалів, що у 30-40 разів більше ніж при вибуху ядерної бомби в Хирасимі у 1945 році.
Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. Слідом прибув караул лейтенанта Кібенка, вони ринули у вируюче полумя і смертельну радіацію не за  наказом командира, а за законом совісті.
Вогонь все лютував, на місце аварії прибув начальник пожежної частини, майор Телятников. Побачена картина його вразила: відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті – 70 метрів, маячіли маленькі фігури рятувальників. Навколо них клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався в шкіру.  Несподіване горе виділило перших із перших, які ризикуючи життям кинулись до реактора, 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу.
Кількість людей, які брали участь в ліквідації пожежі на ЧАЕС становила 240 тисяч. Всі вони отримали високі дози радіації.
Чорнобильська радіація охопила 786 населених пунктів України й Білорусії. Оцінивши масштаби катастрофи, вченим довелось прийняти рішення про виселення всіх в межах 30 кілометрової зони. Люди назавжди покидали свої домівки. 115 тисяч людей були евакуйовані.
Нині на цій території «Зона відчудження», яка охоплює 2712 кв. км. А це сільськогосподарські землі, водоймища, ліси – злочинна мертва зона.
Ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи займались 600 тисяч чоловік, з них 350 тисяч українці. Це люди різних професій, національностей, різного віку, усіх їх об’єднала спільна біда, і всі вони отримали свою дозу опромінення, особливо в перші місяці після аварії.  Для ліквідації якої були направлені і жителі Умані. Розповіді про внесок жителів Умані у боротьбу зі смертельним атомом знайшли своє відображення на сторінках книг «Герої Чорнобиля поруч», (книга 1 та книга 2), наш гість, Микола Максимович Поливода є співавтором другої книги. З цих джерел читач може дізнатися маловідомі факти атомної катастрофи, відомості про долі людей, життя яких назавжди зруйнував Чорнобиль.
Чорнобильська трагедія – це жорстоке і мабуть останнє попередження людству. Вона вважається найбільшою техногенною катастрофою за всю історію людства. Радіація – незрима і невидима здатна діяти протягом тисяч років.
Зведений над 4 реактором саркофаг руйнується, для побудови нового потрібно більше 2 млрд. доларів. Країни-донори зібрали 750 мільйонів євро, але якщо саркофаг побудують, то це вирішить проблему на 100 років.
Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті, ми довго будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими кого вже нема і кого не стане завтра.
«Хай стане  мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде,
Чорнобиль – попередження – набат,
Його уроків людство не забуде»…









 

четвер, 7 квітня 2016 р.

Вода - безцінний дар

Вода – безцінний дар нашої планети, все живе без неї приречене на загибель. Навіть організм людини на 60 – 70 % складається з води. Мудрі  кажуть, що вода – основа життя, а чиста вода – основа здоровя.
  Однак екологічно непродумане ведення господарської діяльності призводить до забруднення водоймищ стічними водами та наносить їм непоправної шкоди. Водний дефіцит відчувають 250 млн. людей у 26 країнах світу, 1,1 млрд. людей не мають доступу до безпечної питної води. Екологи прогнозують, що до 2025 року 2 млрд. людей житимуть у регіонах з абсолютним дефіцитом води. У звязку з цим, багато міжнародних організацій, фондів, органів влади бють тривогу і шукають шляхи вирішення проблеми.
   В Україні була розроблена Загальнодержавна  цільова програма «Питна вода України» на 2011 – 2020 рр., а також Обласна програма "Питна вода Черкащини" на 2006-2020 рр., які спрямовані на забезпечення населення якісною питною водою в достатній кількості.
 Прогресуюче погіршення стану існуючих очисних споруд, відсутність достатньої кількості хлору для знезараження господарсько-побутових стічних вод призводить до значного погіршення бактеріального навантаження на поверхні водоймищ.
     Основними джерелами водопостачання в Черкаській області є Кременчуцьке водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось та підземні водозабори. У цих водоймищах виявлено вміст важких металів, пестицидів, нафтових відходів та інших забруднюючих речовин.
         Неякісна вода є однією з причин таких захворювань як виразка шлунку, жовчнокам’яна хвороба, захворювання органів дихання.
     Вирішити цю проблему можна лише будівництвом очисних споруд та систем зворотного водопостачання, що стримується через відсутність коштів.
        Працівники Уманської центральної бібліотеки для дорослих підготували озвучену книжкову виставку «Якісна вода – здорове життя»  з метою привернення уваги читачів до цієї гострої проблеми. Адже більшість водойм деградує через невміле і недбале їх використання, що перевищує здатність річок до самоочищення. І саме навесні, коли більшість українців полюбляють відпочивати неподалік водоймі, хотілося б нагадати про бережливе ставлення до води - живильного і цілющого скарбу нашої планети.



середу, 6 квітня 2016 р.

Обговорення книги Дмитра Стельмаха «Скелети в письменницьких шафах»

В центральній бібліотеці для дорослих пройшло обговорення книги Дмитра Стельмаха "Скелети в письменницьких шафах". Вона була надрукована у Києві ще в 2013 році і лише недавно потрапила до нашої бібліотеки. І працівники бібліотеки і читачі були захоплені відвертими історіями з життя відомих українських письменників. 
Відступаючи від традиційних біографічних описів, син відомого українського класика Михайла Стельмаха, Дмитро Стельмах написав книгу «Скелети в письменницьких шафах». В ній зібрані спогади з його дитинства, юності і молодості, які пройшли в осередку інтелігенції – відомих письменників та їхніх родин. Разом з іншими письменницькими дітьми Дмитро Михайлович ріс, грав в одному дворі і навчався в школі. Перед читачами постають долі багатьох діячів української еліти ХХ століття, їхні злети і падіння, мрії і розчарування.
         Ментально погляди героїв дуже близькі кожному українцеві, як і зараз, дехто ще в ті часи намагається виїхати закордон, і зрештою багатьом вдається добре влаштуватись за межами Батьківщини. Стає прикро за те, що таланти змушені шукати свою долю на чужині. Через призму століть спостерігаємо типові для українців труднощі, перешкоди для творчої діяльності особистості.
      З перших сторінок книга захоплює, її мова легка і щира, переплетена нотками ностальгічних настроїв.  Написана цікаво, з гумором, теплотою і любовю. Багато цікавих фактів про життя родин відомих людей, яких ми знали здебільшого тільки по шкільній         програмі.
         В той же час вражають болючі і вистраждані періоди історії, згадані в книзі. Написані сучасником і очевидцем, події глибоко осмислені, конкретні, реалістичні, що в повній мірі допомагає читачеві емоційно осягнути написане.
             Дякуємо автору за гарний настрій від прочитаного і бажаємо  творчої наснаги та особистого щастя.  Радимо прочитати цю книгу.