Із глибини віків бере початок наша мова
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колисково!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна …
Цвіти і сяй моя державна…
О.
Олесь
Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна і співуча,
бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, духмяний запах рідної землі.
Українська мова має дуже давню й дуже непросту
історію. Українська мовна традиція сягає ще докняжих далеких часів. Склавшись у надрах культури Київської Русі,
вона зазвучала на державному рівні. На українській мові друкувались не лише
духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Проте, шлях розвитку нашої
мови був тернистий. Вона витримала зневаження польською владою, намагання
російського царизму перетворити її на «наречие», валуєвський та Ємський укази
про її заборону, а в 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що
«малороссийского языка» взагалі не існує.
Як свідчать літописні джерела, усна
мова праукраїнців сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За
останніми даними лінгвістів, мова українського народу почала формуватися ще у VI – IX сторіччях. Інтенсивне формування мови етносу України дослідники
відносять до другої половини XVIII – XIX століття.
Давньою українською мовою написані
козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність
епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню
класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Івана Котляревського, Тараса
Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Миколу Коцюбинського. Хоча ХІХ століття, означене в історії Європи,
як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Твори
класиків української літератури були заборонені, а самі автори переслідувалися
урядом.
ХХ століття виявилося ще страшнішим.
Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченими, але
відроджувалось.
Основним було прагнення
за радянських часів знищити мову під приводом створення «единого
общенационального языка». Не раз українською забороняли сповідувати віру і вчити в
школах дітей – друкувати святе письмо й видавати шкільні підручники.
Але, доки народ мав свою мову, його
серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. Адже, українська мова має свою
особливу музикальність. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і
Чайковський, Барток і Стравінський
користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це означає, що
вони чули унікальність її вібрацій, які збагачували людину природною силою і
духовною могутністю.
Українська мова є однією з найпоширеніших мов у світі
і за кількістю носіїв посідає 26 місце, входить до трійки найкрасивіших мов у
світі, на мовних конкурсах в Італії і Франції її визнали другою за мелодійністю
в світі, після італійської.
За часів незалежності, розпочався процес українського
мовного відродження.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні
законодавчі акти, а й наша духовна міць, любов до знань, справедливість,
інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Мова ніколи не
змінюється і не зникає сама собою. Кожна її норма, кожне слово, кожен звук - це
подих історії. Тому не можна нехтувати жодним правилом, жодною особливістю
мови, а надто мови української, яка так тяжко боролася за існування кожного
свого слова і навіть звука. Саме тому кожен із нас мусить знати історію рідної
мови, на долю якої випало стільки випробувань, адже історія мови - це історія
народу, який тисячоліттями виборював право на гідне існування й незалежність.
Наша українська мова – це золота скарбниця душі
народної, з якої ми виростаємо, якою живемо, і завдяки якій маємо величезне
право і високу гордість іменуватися народом України.
