Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній
сонячний цикл календарних дохристиянських свят, – це свято молоді Купало або
Купайло.
Головна особливість купальської ночі – очищувальне багаття.
Навколо нього танцюють, через нього стрибають: хто вдаліше і вище стрибне, той
буде щасливіший.
Раніше, через купальський вогонь проганяли домашню
худобу для захисту її від мору. У купальських вогнищах матері спалювали
зняті з хворих дітей сорочки, щоб разом з цією білизною згоріли і
хвороби.
За переказами, у купальську, саму коротку ніч, не можна
спати, так як оживає і стає особливо активною всяка нечисть – відьми,
перевертні, русалки, змії, чаклуни, домовики, водяники та лісовики.
А героєм рослинного світу в цю ніч є папороть, з якою
пов'язують перекази про скарби.
Незаміжні дівчата в ніч на Івана Купала плели вінки з трав і
квітів та кидали їх у воду. Вінок потрібно було плести за особливою
технологією, яка передбачає використання 12 видів рослин. Спостерігаючи, як
пливе вінок по воді, дівчата визначали своє майбутнє. Якщо вінок потоне –
найближчий рік заміж дівчину не покличуть. Якщо вінок навіть від берега
не відплив – суджений десь зовсім поруч. Якщо ж вінок поплив досить далеко, то
любов прийде здалека.