На Аскольдовій могилі Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
П. Тичина
Триста молодих героїв упали смертю хоробрих, віддавши своє життя за волю України! Смерть молодих захисників Української Держави є героїчною подією, яка заявила усьому світові, що вона хоче бути самостійним господарем у своїй хаті.
Бій відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
Юнаків із Українського студентського Січового Куреня та І Української Юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького та студенти високих шкіл, гімназисти і учні інших шкіл – пішли… Пішли, коли вдарив останній час, коли Україну більше захищати було нікому…
Бій тривав до вечора. Кілька атак було відбито. Бойові втрати складали майже 300 вбитих, поранених, полонених і пропалих безвісти. Зокрема, до більшовицького полону потрапило 36 старшин, студентів та гімназистів. Чимало полягло й червоногвардійців, однак точних даних про їхні втрати немає. Командир А. Гончаренко наказав відійти до ешелону, що чекав на відстані 2 км.
Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, вже зайняту червоногвардійцями. 28 студентів і гімназистів були захоплені в полон. За свідченнями очевидців, з студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го классу Григорій Піпський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна». Її підхоплюють товариші, й пісня могутніє й котиться, як крилата звістка кращого Завтра… Голосні постріли заглушили спів. Скошеним квітом падають без зітхань останні герої на ту землю, якій клялись в останню хвилину добути свободу, віддати душу й тіло. Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати останки безстрашних захисників.
Вони всі принесли на жертву Батьківщині свою молодість, радість, щастя, невтішне горе рідних і молоді свої життя…
Попри все, їм вдалося затримати ворога, що дало змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність. 19 березня 1918 року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами.
В Крутах загинуло кілька сот найкращої інтелігенції — юнаків — ентузіастів української національної ідеї. Така втрата для культурної нації була б важкою; для нашого народу вона безмірна.
Винна в цій трагедії уся система безглуздя, весь
наш уряд, котрий після блискучого соціального законодавства, після піврічного
адміністрування оказався покинутим народом і армією, і в такім безнадійнім
становищі рішив захиститись від добре озброєної большевицької армії кількома
сотнями шкільної молоді".
Перші згадки і справжня, реальна оцінка захисників Крут відбулась після набуття Україною незалежності в 1992 році.
