Від папірусу - до книги

     Книга – одне з найбільших чудес, створеного людиною. З того часу, як люди навчилися писати, всю свою мудрість вони довірили книгам.  А чи знаєте ви, коли з’явилися та якими були перші книжки? Цікавим переміщенням  у світ історії створення книги від найдавніших часів до наших днів став урок-мандрівка «Від папірусу - до книги», створений працівниками центральної бібліотеки для дорослих, про шлях у кілька тисячоліть, який книжка пройшла, щоб досягти сучасного і зрозумілого нам вигляду.

     Важко уявити собі, що колись книга не була паперовою. Історія книги — це шлях від сувоїв з папірусу, винайдених в Стародавньому Єгипті, через глиняні таблички, пергамент та рукописи середньовіччя (часто у монастирях), до друкованої книги, яка стала можливою завдяки книгодрукуванню, що революціонізувало доступ до знань та сприяло розвитку культури, хоча першою надрукованою книгою в Україні вважається «Апостол» Івана Федорова.

     Цей шлях від простого сувою до друкованого видання відображає постійний пошук людства ефективніших способів фіксації та передачі знань крізь століття.

     Гарного перегляду!

 Посилання на відео https://youtu.be/fBcenHcZhZk

 

10 золотих правил в інтернеті

    Що таке цифровий простір? Це середовище - Соціальні мережі (Instagram, Tik. Tok, Telegram), Онлайн-ігри, Освітні платформи (Google Клас, «На урок», Zoom), де ми спілкуємося, навчаємося, граємо і працюємо за допомогою інтернету, ґаджетів, соцмереж.

    Цифровий простір — не завжди безпечне місце. Безпека в Інтернеті надзвичайно важлива, бо сучасне життя тісно пов'язане з онлайн-світом, де ризики включають крадіжку персональних даних, фінансове шахрайство (фішинг), вірусні атаки, кібербулінг (особливо для дітей), використання молоді для підготовки та участі в терористичних актах,  а також поширення неправдивої інформації. Захист інформації запобігає несанкціонованому використанню ваших даних, зберігає приватність, захищає від психологічних травм та забезпечує безпечне навчання, роботу та спілкування онлайн.   

    На абонементі центральної бібліотеки для дорослих проходить захід  «Хвилина корисної інформації «10 золотих правил в інтернеті»». З користувачами спілкуються бібліотекарі, ознайомлюючи з інформацією про безпечне користування інтернетом. Це спілкування є дуже актуальним та вкрай важливим. Відвідувачам представлено книжкову виставку з даної тематики.

    Безпека в інтернеті — це комплекс заходів для захисту особистої інформації та пристроїв від загроз, таких як віруси, шахрайство та кібербулінг. Основні правила включають використання надійних паролів (з літерами, цифрами, символами), антивірусів,  двофакторної автентифікації, обережність із невідомими посиланнями та файлами, нерозголошення особистих

даних, безпеку публічних Wi-Fi мереж, а також повагу до інших користувачів в мережі. 

    Дотримуючись цих правил, ви значно знизите ризики та зробите своє перебування в інтернеті безпечнішим. 

   Запрошуємо ознайомитись з літературою.

 

 

День української хустки

    День української хустки — це особливе свято, яке символізує красу, культуру та багатовікові традиції українського народу. Щороку 7 грудня тисячі жінок і дівчат одягають хустки, щоб вшанувати національний символ та зберегти спадщину нашого народу.

   Цей День дарує чудову нагоду створити яскравий та незабутній образ. Червоні, зелені, сині хустки з багатими квітковими орнаментами є акцентом у нашому національному вбранні.

    Хустка здавна була невід'ємною частиною українського вбрання і несла символічне значення: оберіг, символ скромності, жіночності, родинного тепла, а також індивідуальності, через різні орнаменти та кольори.

    Кожен регіон України має свої характерні кольори, техніки ткацтва чи вишивки, що передаються з покоління в покоління.

    7 грудня в Україні відзначають Всесвітній день української хустки — неофіційне свято, започатковане 2019 року з метою збереження та популяризації українських традицій. В цей день жінки та дівчата вдягають хустки, роблять фотографії та діляться ними в соцмережах, беручи участь у флешмобі #ДеньУкраїнськоїХустки. 

    Працівники центральної бібліотеки для дорослих також долучаються до цього свята  та беруть участь у флешмобі.

    У наш час свято стало способом нагадати про власну ідентичність в умовах глобалізації, підкреслити красу української культури та об'єднати жінок. 

 

Анотації до нових книг

Увага!! Уманська центральна бібліотека для дорослих інформує своїх користувачів!!!

   Літературний світ збагатився великою кількістю видатних творів, які отримали величезне визнання і стали справжніми культурними феноменами. Отож сьогодні ми зосередимось на книгах, які в 2025 набирають найбільшої популярності. До вашої уваги топ 3х відомих книг 2025 року, які ми хотіли би придбати найближчим часом.  Анотації до книг!!

   «Тамара Горіха-Зерня» — це псевдонім української письменниці Тамари Дуди, яка написала роман "Шептуха". Книга розповідає історію жінки, яка тікає від свого життя в усамітнену бабину хату, де стикається з таємницями, містикою та реаліями війни. "Шептуха" в назві роману означає жінку, яка володіє знаннями, схожими на знання знахарки або відьми, що може означати як містичну силу, так і зв'язок з давніми традиціями. 

  Люко Дашвар — сучасна українська письменниця, лауреатка престижних літературних премій та одна з найпопулярніших авторок в Україні. Її романи відзначаються захопливими сюжетами, глибоким психологізмом і яскравими героями, що живуть у реаліях сьогодення. Книга Люко Дашвар «Харизмат» здобула широку читацьку любов завдяки вмінню поєднувати драматизм із щирістю та правдивістю, піднімає соціальні проблеми й водночас зворушує людяністю.

  Чужа смерть тривожить лише тоді, коли відчуваєш загрозу для власного життя. Так завжди думала  заступниця міського голови красуня Емілія Мельник, аж поки у горах не знайшли мертву дівчину з дивною раною на шиї. Ба більше: тіло таємничим чином перемістилося, наче покійна юнка сама перебралася з одного місця на інше. І сталося це того дня, коли у місті з'явився новий незвичайний переселенець, а молодша сестра Емілії Марта оголосила, що лихо, страшніше за війну, неминуче.
     Що вона має на увазі? Чарин завжди був тихим, загубеним у горах містечком, й усі біди обходили його стороною. Та, схоже, спокійним йому більше не бути. Бо, окрім навали жахливих смертей, місто охопили хаос і таємничі негаразди. Емілії доведеться усвідомити: понад п'ятсот років тому її пращурка передбачила події сьогоднішніх днів і залишила нащадкам могутню допомогу з минулого.

«Книга Еміля» — новий роман Ілларіона Павлюка.
    Еміль не вміє спати. Взагалі. А його мама час від часу все забуває, не впізнає сина та не пам’ятає власного імені. Щоб їй допомогти, у Еміля є ритуал, якому треба слідувати до останнього слова.

   Вдвох вони переїжджають туди, де їх ніхто не знає, — на засніжений острів, де доводиться жити у школі. І якось вночі у порожніх шкільних коридорах лунає дзвінок телефона. Еміль підіймає слухавку та впізнає голос брата, що помер кілька років тому: «Допоможи мені повернутися!».

  Та як повернути того, хто помер? Як не втратити себе у світах, де між можливим і неможливим — тонка межа, а кожна помилка може коштувати життя? Що насправді забула мама Еміля? І чи варто їй це нагадувати? 

 Ці книги стають не тільки популярними, але й суттєво впливають на сучасну українську літературу, звертаючи увагу до важливих тем і проблем сучасності.

 

Мої квіти – моє життя

«Квіти, як і люди, – живі, мають душу!

 А зірвана квітка – вже не квітка»

Катерина Білокур

     7 грудня 1900 року народилася мисткиня Катерина Білокур, яка увійшла до історії українського мистецтва завдяки своїм утопічним квітковим композиціям.

     У читальній залі нашої бібліотеки експонується арт-портрет «Мої квіти – моє життя» до 125-річчя з дня народження художниці Катерини Білокур, де всі охочі можуть ознайомитися з життям та картинами геніальної українки.

     Катерина Білокур —  звичайна сільська дівчина, самоука з непростою біографією, яка не маючи навіть початкової шкільної освіти, не знаходячи підтримки та розуміння рідних у бажанні малювати, досягла найвищих вершин у художній творчості.

     Квіти, намальовані Катериною Білокур, упізнають одразу, бо вони ніби висять у повітрі і випромінюють світло. Пабло Пікассо, побачивши «наївне мистецтво» Катерини Білокур на паризькій виставці, сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». Хоча сам недолюблював сучасне мистецтво і майже нікого з нових художників не визнавав.

     Визнання і слава не змінили звичне життя Катерини: вона продовжувала мешкати в батьківській хаті в Богданівці, куди дедалі частіше навідувалися журналісти, митці, директор Музею українського народного декоративного мистецтва і дружина Павла Тичини – відома у ті часи мистецтвознавиця.

     Між тим, художниця, як і всі українські селяни в СРСР на той час, не мала навіть паспорта. Однак сила її таланту була такою, що пробилася навіть крізь «залізну завісу».

     Катерина пережила голод, війну і жила у скруті. Часом їй не було чим натопити хату. Але найгірше було те, що майже 30 років Катерині забороняли малювати.

     Майстерність самоуки Білокур не поступається митцям, які мали академічну освіту. Катерина самостійно навчилась не тільки малювати, а й створювати пензлі та розмішувати фарби, часом навіть на рукаві фуфайки. Фарби та полотна для неї були розкішшю. Можливо, якби Катерина не бідувала і не змушена була господарювати, то створила б ще більше робіт. У листах вона писала, що поки натопить взимку хату — вже не лишається часу на малювання.

     Живопис став її єдиною любов'ю, її єдиним захопленням.

     Зараз роботи художниці зберігаються у багатьох музеях України, зокрема Національному музеї декоративного мистецтва.

 

В ім’я добра і милосердя

     5 грудня Україна і світ відзначають Міжнародний день волонтера. Свято було засновано у 1985 році за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН. В сучасній Україні волонтерський рух розпочався в 90-х роках, а офіційно його визнали 10 грудня 2003 року постановою Кабінету Міністрів.

     З новою силою запрацювало волонтерство в нашій країні під час революції Гідності, бойових дій на Сході та в умовах повномасштабної війни, яка змінила світогляд не лише українців, а й жителів усіх країн світу. Сьогодні війна в Україні одна на всіх і допомоги як ніколи потребують наші захисники – ЗСУ. За тисячами військових на фронті стоїть армія волонтерів, яка допомагає у забезпеченні бійців практично всім: медикаментами, одягом, продуктами, військовим спорядженням.

     Волонтери добровольцями йдуть на фронт, збирають гроші й везуть на передову все, що можуть, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи тепловізорами, приймають переселенців, здають кров для поранених, знаходять потрібні ліки, плетуть маскувальні сітки й готують борщові набори.

     "Або ти у війську, або ти для війська". Керуючись цим принципом, українські волонтери надають неоціненну допомогу. Кожен солдат і кожен підрозділ відчуває тепло рук та самопожертву волонтерів.

     Про конкретні приклади волонтерської діяльності ви зможете прочитати в прес калейдоскопі «В ім’я добра і милосердя», що експонується в читальній залі нашої бібліотеки.

     Нині волонтером став фактично кожен українець. Тому, в цей день висловлюємо щиру вдячність усім тим, хто віддає себе шляхетній, самовідданій і безкорисливій справі та допомагає людям, які цього потребують.

 

Від серця до серця

    Cтавлення до людей різних соціальних категорій віддавна було тестовим показником людяності та толерантності суспільства. Позаяк люди з інвалідністю складають найчисельнішу групу меншин, а комфорт та можливості реалізації потреб таких людей не приватна, а суспільна проблема – питання всебічної допомоги тим, хто гостро цього потребує, завжди на часі.

     Міжнародний день людей з інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю, створити такі умови, які дадуть змогу відчувати себе рівними серед рівних.

     3 грудня у  центральній бібліотеці для дорослих проходить день спілкування «Від серця до серця». Отож сьогодні бібліотекарки проводять бесіди та огляди літератури на теми доброти, толерантності та життєстійкості  з користувачами книгозбірні. Відвідують читачів з інвалідністю на дому. Цього дня , як і завжди люди цієї категорії мають безбар'єрний доступ до інформації, тобто користуються комп’ютерами. Важливо, що до кожної людини підбирається індивідуальний підхід.

   Всім нам нелегко у сьогоднішній скрутний час, але пам’ятаймо, що поруч є люди з особливими потребами. І ми можемо покращити їхнє життя своїм відношенням, небайдужим ставленням, усмішками і теплим поглядом. Про це необхідно говорити не тільки в Міжнародний День, місце для доброго вчинку завжди знайдеться в житті.

«Добро починається з тебе»!