Різдво із «Світлицею»

     25 грудня настає Різдво Христове – велике християнське свято, яке несе у світ звістку про народження Спасителя. Різдво – це про надію, мир і любов, що перемагають темряву. У цей день звучать різдвяні колядки, лунають слова «Христос народився!» і відчувається особлива єдність – родинна, громади, народу.

     Тому в такий величний день в  нашій бібліотеці зібралися члени народознавчого клубу «Світлиця», щоб нагадати: світло завжди перемагає темряву, а віра, солідарність і підтримка одне одного дають силу вистояти.

     На засіданні наші читачі згадували давні різдвяні традиції, які глибоко сягають корінням в життя наших пращурів, несучи в собі сакральний та релігійний зміст.

     Разом з нашими захисниками , які були запрошенні на засідання, ми виконували колядки, прославляючи Христа і бажаючи всім Божої благодаті в новому році.

     Одним із головних символів Різдва є вертеп. Це відтворення сцени Різдва Христова.

     Святкова інсталяція, майстерно створена нашими працівниками,  презентує декорацію стайні, де зібралися біблійні персонажі. Твір немов запрошує глядача долучитися до визначного різдвяного дійства.

     Українські традиції на Різдво є різноманітними, але всі вони відображають культурну спадщину та національну ідентичність.

     Нехай ці різдвяні дні принесуть у кожен дім тепло, у серця – спокій, а в Україну – надію і Перемогу.

     Дякуємо нашим воїнам  за можливість зустрічати Різдво в мирі і спокої та в теплих домівках.

 

Мереживо зимових свят

 

    Святковий дух Різдва вже панує в нашій бібліотеці!  Ми підготували особливу книжкову виставку, яка наповнена добром, теплом і магією зимових свят.

   Книжкова виставка «Мереживо зимових свят» розгорнута на абонементі центральної бібліотеки для дорослих та присвячена одному з найважливіших християнських свят – Різдву Христовому. Експозиція пропонує читачам глибше зануритися в духовну атмосферу Різдва через книги. Відвідувачі можуть ознайомитися з творами класичних і сучасних авторів, присвяченими різдвяним традиціям нашої культури. Виставка містить художню літературу, яка розкриває традиції та обряди українського народу в різдвяно-новорічний період, а Різдво зображено як час чудес і сімейного єднання.

   Запрошуємо до перегляду, щоб відчути особливу атмосферу очікування дива, яка панує в це свято. Книжкова виставка «Мереживо зимових свят» створює простір для роздумів про духовні цінності Різдва та його місце в житті сучасної людини.

    Виставка покликана нагадати про глибокі корені та красу української культури, передаючи тепло та радість
святкового часу. Запрошуємо усіх охочих відвідати книгозбірню.

    Колектив бібліотеки щиро вітає всіх із прийдешніми святами та бажає щасливого Різдва, натхнення й миру в Новому році!

 

Від папірусу - до книги

     Книга – одне з найбільших чудес, створеного людиною. З того часу, як люди навчилися писати, всю свою мудрість вони довірили книгам.  А чи знаєте ви, коли з’явилися та якими були перші книжки? Цікавим переміщенням  у світ історії створення книги від найдавніших часів до наших днів став урок-мандрівка «Від папірусу - до книги», створений працівниками центральної бібліотеки для дорослих, про шлях у кілька тисячоліть, який книжка пройшла, щоб досягти сучасного і зрозумілого нам вигляду.

     Важко уявити собі, що колись книга не була паперовою. Історія книги — це шлях від сувоїв з папірусу, винайдених в Стародавньому Єгипті, через глиняні таблички, пергамент та рукописи середньовіччя (часто у монастирях), до друкованої книги, яка стала можливою завдяки книгодрукуванню, що революціонізувало доступ до знань та сприяло розвитку культури, хоча першою надрукованою книгою в Україні вважається «Апостол» Івана Федорова.

     Цей шлях від простого сувою до друкованого видання відображає постійний пошук людства ефективніших способів фіксації та передачі знань крізь століття.

     Гарного перегляду!

 Посилання на відео https://youtu.be/fBcenHcZhZk

 

10 золотих правил в інтернеті

    Що таке цифровий простір? Це середовище - Соціальні мережі (Instagram, Tik. Tok, Telegram), Онлайн-ігри, Освітні платформи (Google Клас, «На урок», Zoom), де ми спілкуємося, навчаємося, граємо і працюємо за допомогою інтернету, ґаджетів, соцмереж.

    Цифровий простір — не завжди безпечне місце. Безпека в Інтернеті надзвичайно важлива, бо сучасне життя тісно пов'язане з онлайн-світом, де ризики включають крадіжку персональних даних, фінансове шахрайство (фішинг), вірусні атаки, кібербулінг (особливо для дітей), використання молоді для підготовки та участі в терористичних актах,  а також поширення неправдивої інформації. Захист інформації запобігає несанкціонованому використанню ваших даних, зберігає приватність, захищає від психологічних травм та забезпечує безпечне навчання, роботу та спілкування онлайн.   

    На абонементі центральної бібліотеки для дорослих проходить захід  «Хвилина корисної інформації «10 золотих правил в інтернеті»». З користувачами спілкуються бібліотекарі, ознайомлюючи з інформацією про безпечне користування інтернетом. Це спілкування є дуже актуальним та вкрай важливим. Відвідувачам представлено книжкову виставку з даної тематики.

    Безпека в інтернеті — це комплекс заходів для захисту особистої інформації та пристроїв від загроз, таких як віруси, шахрайство та кібербулінг. Основні правила включають використання надійних паролів (з літерами, цифрами, символами), антивірусів,  двофакторної автентифікації, обережність із невідомими посиланнями та файлами, нерозголошення особистих

даних, безпеку публічних Wi-Fi мереж, а також повагу до інших користувачів в мережі. 

    Дотримуючись цих правил, ви значно знизите ризики та зробите своє перебування в інтернеті безпечнішим. 

   Запрошуємо ознайомитись з літературою.

 

 

День української хустки

    День української хустки — це особливе свято, яке символізує красу, культуру та багатовікові традиції українського народу. Щороку 7 грудня тисячі жінок і дівчат одягають хустки, щоб вшанувати національний символ та зберегти спадщину нашого народу.

   Цей День дарує чудову нагоду створити яскравий та незабутній образ. Червоні, зелені, сині хустки з багатими квітковими орнаментами є акцентом у нашому національному вбранні.

    Хустка здавна була невід'ємною частиною українського вбрання і несла символічне значення: оберіг, символ скромності, жіночності, родинного тепла, а також індивідуальності, через різні орнаменти та кольори.

    Кожен регіон України має свої характерні кольори, техніки ткацтва чи вишивки, що передаються з покоління в покоління.

    7 грудня в Україні відзначають Всесвітній день української хустки — неофіційне свято, започатковане 2019 року з метою збереження та популяризації українських традицій. В цей день жінки та дівчата вдягають хустки, роблять фотографії та діляться ними в соцмережах, беручи участь у флешмобі #ДеньУкраїнськоїХустки. 

    Працівники центральної бібліотеки для дорослих також долучаються до цього свята  та беруть участь у флешмобі.

    У наш час свято стало способом нагадати про власну ідентичність в умовах глобалізації, підкреслити красу української культури та об'єднати жінок. 

 

Анотації до нових книг

Увага!! Уманська центральна бібліотека для дорослих інформує своїх користувачів!!!

   Літературний світ збагатився великою кількістю видатних творів, які отримали величезне визнання і стали справжніми культурними феноменами. Отож сьогодні ми зосередимось на книгах, які в 2025 набирають найбільшої популярності. До вашої уваги топ 3х відомих книг 2025 року, які ми хотіли би придбати найближчим часом.  Анотації до книг!!

   «Тамара Горіха-Зерня» — це псевдонім української письменниці Тамари Дуди, яка написала роман "Шептуха". Книга розповідає історію жінки, яка тікає від свого життя в усамітнену бабину хату, де стикається з таємницями, містикою та реаліями війни. "Шептуха" в назві роману означає жінку, яка володіє знаннями, схожими на знання знахарки або відьми, що може означати як містичну силу, так і зв'язок з давніми традиціями. 

  Люко Дашвар — сучасна українська письменниця, лауреатка престижних літературних премій та одна з найпопулярніших авторок в Україні. Її романи відзначаються захопливими сюжетами, глибоким психологізмом і яскравими героями, що живуть у реаліях сьогодення. Книга Люко Дашвар «Харизмат» здобула широку читацьку любов завдяки вмінню поєднувати драматизм із щирістю та правдивістю, піднімає соціальні проблеми й водночас зворушує людяністю.

  Чужа смерть тривожить лише тоді, коли відчуваєш загрозу для власного життя. Так завжди думала  заступниця міського голови красуня Емілія Мельник, аж поки у горах не знайшли мертву дівчину з дивною раною на шиї. Ба більше: тіло таємничим чином перемістилося, наче покійна юнка сама перебралася з одного місця на інше. І сталося це того дня, коли у місті з'явився новий незвичайний переселенець, а молодша сестра Емілії Марта оголосила, що лихо, страшніше за війну, неминуче.
     Що вона має на увазі? Чарин завжди був тихим, загубеним у горах містечком, й усі біди обходили його стороною. Та, схоже, спокійним йому більше не бути. Бо, окрім навали жахливих смертей, місто охопили хаос і таємничі негаразди. Емілії доведеться усвідомити: понад п'ятсот років тому її пращурка передбачила події сьогоднішніх днів і залишила нащадкам могутню допомогу з минулого.

«Книга Еміля» — новий роман Ілларіона Павлюка.
    Еміль не вміє спати. Взагалі. А його мама час від часу все забуває, не впізнає сина та не пам’ятає власного імені. Щоб їй допомогти, у Еміля є ритуал, якому треба слідувати до останнього слова.

   Вдвох вони переїжджають туди, де їх ніхто не знає, — на засніжений острів, де доводиться жити у школі. І якось вночі у порожніх шкільних коридорах лунає дзвінок телефона. Еміль підіймає слухавку та впізнає голос брата, що помер кілька років тому: «Допоможи мені повернутися!».

  Та як повернути того, хто помер? Як не втратити себе у світах, де між можливим і неможливим — тонка межа, а кожна помилка може коштувати життя? Що насправді забула мама Еміля? І чи варто їй це нагадувати? 

 Ці книги стають не тільки популярними, але й суттєво впливають на сучасну українську літературу, звертаючи увагу до важливих тем і проблем сучасності.

 

Мої квіти – моє життя

«Квіти, як і люди, – живі, мають душу!

 А зірвана квітка – вже не квітка»

Катерина Білокур

     7 грудня 1900 року народилася мисткиня Катерина Білокур, яка увійшла до історії українського мистецтва завдяки своїм утопічним квітковим композиціям.

     У читальній залі нашої бібліотеки експонується арт-портрет «Мої квіти – моє життя» до 125-річчя з дня народження художниці Катерини Білокур, де всі охочі можуть ознайомитися з життям та картинами геніальної українки.

     Катерина Білокур —  звичайна сільська дівчина, самоука з непростою біографією, яка не маючи навіть початкової шкільної освіти, не знаходячи підтримки та розуміння рідних у бажанні малювати, досягла найвищих вершин у художній творчості.

     Квіти, намальовані Катериною Білокур, упізнають одразу, бо вони ніби висять у повітрі і випромінюють світло. Пабло Пікассо, побачивши «наївне мистецтво» Катерини Білокур на паризькій виставці, сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». Хоча сам недолюблював сучасне мистецтво і майже нікого з нових художників не визнавав.

     Визнання і слава не змінили звичне життя Катерини: вона продовжувала мешкати в батьківській хаті в Богданівці, куди дедалі частіше навідувалися журналісти, митці, директор Музею українського народного декоративного мистецтва і дружина Павла Тичини – відома у ті часи мистецтвознавиця.

     Між тим, художниця, як і всі українські селяни в СРСР на той час, не мала навіть паспорта. Однак сила її таланту була такою, що пробилася навіть крізь «залізну завісу».

     Катерина пережила голод, війну і жила у скруті. Часом їй не було чим натопити хату. Але найгірше було те, що майже 30 років Катерині забороняли малювати.

     Майстерність самоуки Білокур не поступається митцям, які мали академічну освіту. Катерина самостійно навчилась не тільки малювати, а й створювати пензлі та розмішувати фарби, часом навіть на рукаві фуфайки. Фарби та полотна для неї були розкішшю. Можливо, якби Катерина не бідувала і не змушена була господарювати, то створила б ще більше робіт. У листах вона писала, що поки натопить взимку хату — вже не лишається часу на малювання.

     Живопис став її єдиною любов'ю, її єдиним захопленням.

     Зараз роботи художниці зберігаються у багатьох музеях України, зокрема Національному музеї декоративного мистецтва.